Книги – це емоції. Не вперше за своє життя кажу/пишу, але: Книги, що не несуть емоцій НЕ КНИГИ. Якщо між першою літерою і останньою крапкою не майнуло жодної емоції, а одні лиш сухі фрази й заумні набори слів, то це підручники, посібники чи інструкції, але ніяк не книги. Дійсні книги, це маленьке сердечко, що ніжно тріпається в руках читача, очікуючи що її прочитають, її історію почують, з неї візьмуть щось для себе важливе і вона з гордістю залишить свій слід в чужому серці. Книга – це біле поле, по якому бігають чорні звірята. Вони бігають безшумно, але безупинно. І завмирають як мертві, коли поміж двох полів – поміж двох сторінок – протягуються перші промінчики світла. Світло може бути сонячним, в ясну пору його багато. Може бути електричним, що часто проходить крізь пар над чашкою чаю чи падає на ковдру, під якою ніжиться читач. А може бути іншим електричним, слабким і непевним, таким, що ллється з ліхтарика, коли ти в пізню пору чи в темній шафі намагаєшся непомітно чогось уникнути між сторінок. Але повернемося до наших баранів, тобто звірят. Рухливі малі, безсумнівно, але, як і всі мирні істоти, нажахано завмирають як мертві, коли на них падає світло – бо світло падає на них тоді, коли хтось читає. Коли хижі очі читача жадібно вихоплюють з них всі затаєні в маленьких стадах почуття. Он є одне стадо, вони хмуро тиснуться один до одного, формуючи слово "втрата". Там інше стадо, що зацікавлено похилилось в бік курсивом, мовляючи "особливо". Є ще одне особливе стадо, що ледь помітно пливе рожево-червоними тонами в очах читача, воно формує слово "кохаю". Милі стада – такі малі, але такі повні, такі... Колоритні. Книги – це рух. Це коли в тебе перед очима палає холодне полум'я, коли ти спокійно дихаєш під водою, коли в ясну пору мокнеш під дощовими лісами, коли ділиш горе з людиною, про чию журбу не знає ніхто. Ти живеш своє життя і в той де час, проживаєш його з кимось чи замість когось. Коли ти бачиш людину всередині сторінок такою, якою не бачить ніхто, хто також читав цю книгу і хто також бачить людину унікальну, несхожу до фантазій інших. Коли ти істинно любиш персонажа і те, що його люблять інші, не заважає тобі любити його ще більше, але в компанії з кимось. Ти повторюєш улюблені слова, відтворюєш костюми, створюєш аксесуари, щоб бути ближче до любого світу, бо після прочитання ти вже не станеш таким як був. Вважай себе чимось новим. Чимось кращим. Чимось улюбленим.

Приємно бачити як задачі в підручниках ростуть разом з тобою. І я не про рівень складності, а про відсоток абсурду. Коли в першому класі я обчислювала задачі про надлюдину, що здатна втримати одразу 15 апельсинів в одній долоні, то ніяк не підозрювала, що на 2 курсі буду вираховувати середню швидкість автівки, що проїхала майже 200 км за 5 секунд. До того ж із зупинкою на цілу секунду. Люблю те, як далеко наш фізик дивиться в майбутнє.

Для тих, хто мав заперечення щодо закінчення книги "Приставка буде повернена" і бажав піку романтики (що на їх думку виражалося весіллям), публікую ексклюзивний кадр, що недвозначно пояснює пріоритети в виборі коханців у Арді