Пернатики
Пернатії мрії літають довкола, Шорохом крил відганяючи втому, І тихо, на вушко шепочуть слова: "Доки є ми – ти не сама." І кожну хвилину стрімкого життя Мрії все кажуть куди і кудя, Указують напрям і час, і всі дії Нагадують правила за́вжди незмінні: "Шля́хом доверху є лише послух, Надання кращим людям правильних послуг, І коли врешті зловим жадану нагоду Ми зможем забрати свою нагороду." В гонитві за всім оббиваємо ступні, Стираєм кордони, колись недоступні, Що не проблема – смішне, подарунок! Але рано чи пізно прийде́ твій рахунок. І ось він – момент, пік життя, Алілуя! "Ще крок і до слави нарешті дійду я." Спалахує мрія, мов зірка, твоя І питання: "А тепер що робити зі своїм життям?"
2020-02-06 21:58:38
16
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Есмеральда Еверфрі
Цікавий вірш). Ти все більше вдосконалюєшся😉.
Відповісти
2020-02-07 06:44:40
1
Лео Лея
Мрії... Мрії... Чудово, коли людина вміє мріяти. 👍
Відповісти
2021-03-22 11:33:48
Подобається
Схожі вірші
Всі
Чуточку внимательней
Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !
40
8
2071
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11539