Частина перша. Розділ 1.
Розділ 2.
Розділ 3.
Розділ 4.
Розділ 5.
Розділ 6.
Розділ 7.
Розділ 8.
Розділ 9.
Розділ 10.
Розділ 11.
Розділ 12.
Розділ 13.
Частина друга. Розділ 14.
Розділ 15.
Розділ 16.
Розділ 17.
Розділ 18.
Розділ 19.
Розділ 20.
Розділ 21.
Розділ 22.
Розділ 23.
Частина третя. Розділ 24.
Розділ 25.
Розділ 26.
Розділ 27.
Розділ 28.
Розділ 29.
Розділ 30.
Розділ 31.
Розділ 32.
Розділ 33.
Розділ 34.
Розділ 35.
Розділ 36.
Частина четверта. Розділ 37.
Розділ 38.
Розділ 39.
Розділ 40.
Розділ 41.
Розділ 42.
Розділ 43.
Розділ 44.
Розділ 45.
Розділ 46.
Розділ 47.
Частина п'ята. Розділ 48.
Розділ 49.
Розділ 50.
Розділ 51.
Розділ 52.
Розділ 53.
Розділ 54.
Розділ 55.
Розділ 56.
Розділ 57.
Розділ 58.
Розділ 59.
Розділ 60.
Розділ 62.
Розділ 63.
Розділ 64.
Розділ 65.
Розділ 62.

Цього разу ніяких вовків не було. Ну і то добре. Я періодично прокидався, і спостерігав, як з руки тягнеться прозора трубка а по ній сочиться, щось багряне. Іноді біля мене сидів Цепеш, іноді Ігор. Іноді я прокидався, а нікого і не було. Теж не найгірший варіант. Лише в роті був присмак чогось металевого.

Я дивився на колись білу стелю, доки очі знову не закривались. Сподіваюсь Ілай знав свою роботу. Він лише раз заходив перевірити, чи все впорядку. Але і його я не хотів бачити. Я нічого не хотів. Рятуючи своє життя, я забрав декілька. Монстри, не монстри — яка різниця? Чи різниця все ж була?

Чи може навпаки: я зробив усе вірно? Шабаш, вони ж бандити відповідальні за злочини проти людства. Не визнавши мирний договір, вони самі загнали себе в такі умови...

Проте люди все ж працювали на них. Нехай і кликали їх м'ясом, нехай не поважали, але люди то там були. Валерій би сказав, що вибору в них не було. Куди їм ще йти? На зеленій зоні в них нічого немає, ось вони й тут. Хтось з них сподівається бути рано чи пізно перетвореним.

Тепер працюватимуть на плутонців. Залишається сподіватись, що Ілай буде кращим роботодавцем...

Я потряс головою. Яка тобі різниця, Оресте? До того, як влаштовувати бійню, тебе це хвилювало? Ні? То чому зараз раптом зацікавився? Роздобрів?

- Оресте, — Ігор вивів мене з роздумів. — Ти чуєш мене?

- А в мене є вибір?

Ігор всміхнувся.

- Чуєш, собачий ти син. Ілай сказав, що ти одужаєш. Сказав, що все йде плавно.

- От і славно. Ще б дрон так сказав на вході.

- Скаже, головне завершити переливання. Ти як почуваєшся?

- Добре, — збрехав йому, дивлячись на голки, трубки та крапельниці. — Я міг би робити це вічно. Давно хотів іншу групу крові.

© Іван Дурський,
книга «Стрімер».
Коментарі