- Упирі?! - в Євгена Павловича аж очі полізли на лоб. — Ти серйозно?! Яги тобі мало!?

- Я справлюсь. Вони менш небезпечні. Вмирають, як мухи.

- Вони чиїсь. Не буває вільних упирів. Це як сусідський пес, Оресте! Господар не зрадіє, якщо ти вб'єш його тваринок. Він захоче помсти і сірі зони стануть для тебе небезпечними.

Я почухав голову. Валерій не знав цього. Марк уникав упирів. Знищення упиря з червоної зони грозило судовим позовом. А там вже як пощастить. Розлом вніс свої корективи у конвенцію з прав людини та місцеве законодавство. Тепер на розстріл, як міру покарання, дивились без засудження. За потворами в сірих зонах ганялись мисливці. В зелених зонах діяли охоронні компанії з тих самих колишніх мисливців. Вони не церемонились. Можна було з легкістю отримати квиток у ВСР (в'язницю спеціального режиму), років так на вісім. Або тебе могли тихо передати червоній зоні, де там тобі дуже пощастить, якщо тебе стратять. Влада в червоній зоні часто таємно проводила такі обміни і собі. Шукаєте перевертня маніяка? А ми шукаємо того, хто спалив маєток вампіра в першій червоній зоні.

Таке, звісно, траплялось рідко, тож варто дістатись своєї території і ти в безпеці. Проте бували й винятки. Журналісти закривали на це очі, адже знали, що перемир'я з демонами (нехай і таке) краще — ніж повноцінна війна.

Це я коротко пояснив, чому законів треба дотримуватись. Але, знову ж таки, були сірі зони, де закони вільно дозволяли вбивати та мстити без переслідувань в інших зонах. Там можна було знайти упирів шабашу, але це грозило бійнею. Не в моїх інтересах, щоб перекрили прохід на сірі зони.

І ось я знову в архіві, знову в Євгена Павловича в кабінеті, в пошуках будь-якої інформації, де б то можна постріляти упирів, щоб за це нічого не було. Старий сидів за стосами паперів і дивився на мене з острахом. Він боявся не мене, а за мене.

- Оресте, якщо вже так хочеш ще на цьому світі побути мисливцем без відірваних рук, ніг та голови, знайди легшу здобич. Потопленики наприклад.

- Вже мав справу. Треба упирів.

- Ех, Оресте, для чого тобі це треба? Ти не в рядах мисливців, бо вас молодь бісить заповнювати гори паперів. Найманством займаєшся?

- Це заборонено, ви знаєте не гірше мене.

Хто розумний — називався охоронною фірмою. Хто ні...

Найманців не покривав закон. На сірих зонах мисливці могли чинити будь-яку бійню і нічого їм за це не буде. Найманці часто потрапляли під суд, за можливі звірства. Їх не любили ні свої, ні чужі. Ось вони й сиділи на другій сірій зоні. Хоча по З1 інколи ходили рекрутери варгів, або плутонців і кликали до себе. Але то до першого патрулю мисливців.

- Тоді навіщо тобі це все? Ти не мисливець, не найманець, гроші за це не береш. Невже оті викрики сектантів з їхнім Пророком так на тебе подіяли?

- Я навіть не знаю, про що ви.

Я дійсно не знав. Занадто багато часу я носився з С1 на З1, щоб до мене долітали, хоч якісь новини крім цього.

- Думаю, тобі варто подивитись його онлайн-трансляцію. Або сходити, подивитись в стару церкву на Зе-2. Гарне розташування.

- І як вони себе називають?

- Та ніяк, в тому то й справа. Є просто Пророк і люди, "близькі по духу" йому. Ще кілька днів тому їх було мало, а тепер вже сотня набереться точно.

Погано. То демонстранти, то Василь Грім зі своїми махінаціями. Тепер ці. Хочеш-не-хочеш, а починаєш поважати владу, що можуть втримати мир з чудовиськами.

- Так, що мені варто знати про упирів?

- Вони ЧИЇСЬ, Оресте. Хіба здичавілі...

Євген Павлович замовк. Він спробував перевести тему, проте я вловив суть. Здичавілі упирі — це колишні вампіри, з занадто довгою жагою крові. Наскільки відомо, в червоних зонах є вампірські клани з одним або кількома носферату на чолі. В більшості з них носферату розпоряджається, хто отримає кров, тож той, хто потрапив у немилість — залишається без їжі. А добути її на сірих зонах вже проблема. Люди за п'ятдесят років війни звикли обламувати тварюкам ікла, а як не вийде — мстити цілому клану (іноді роблячи керівному носферату послугу, вирізаючи слабкий непотріб), ось деякі вампіри та здичавіли, починаючи кидатись на своїх. Навіть шабашівці двічі думають, чи приймати таких у свої ряди.

Але це мій шанс. Упирі, потенційно небезпечні для суспільства, за яких ніхто не буде косо на мене дивитись. Ідеально.

Євген Павлович зрозумів усе по моєму погляду.

- Мінус третій поверх, сьомий ряд. Полицю вже шукай сам.

Я піднявся з крісла. Старий дивився у вікно, навмисно ігноруючи мене.

- Оресте, — сказав, коли я був біля дверей. — Це не звичайні упирі. І далеко не слабо кровні вампіри. Ці швидкі та небезпечні. Не яга звісно, але візьмуть кількістю. Краще не дай взяти себе живим, якщо що.