- Ну хіба ти не йолоп?! — гаркнув батько, коли я в кухні розписав полювання в усіх деталях. - Ти ж знаєш, що вісім куль. Що ж ти наклацав десять разів?! Я бачив недоумків, котрі платили життям і за менші помилки! Мисливець, трясця!

- Я живий, яга — ні.

- Дурням щастить. — він стряс попіл від цигарки в попільничку. — А якби ти ще й меча не взяв? Що тоді?! Розірвала б вона тебе на дрантя!

- Але не розірвала, — Я поклав на стіл складений меч. - Дякую, до речі. За все.

Батько миттю сховав меч під стіл, щоб не побачила мама. Хоча вона не заходила зайвий раз на кухню, коли він там сидів. Жодного разу не чув, щоб вони сварились, чи бодай підіймали голос одне на одного, проте говорили вони лише за необхідності. Іноді я відчував, що не було б мене, то давно б розвелись. А так, тримаються разом за уламки корабля що потопає...

Спорядження довелось занести в гараж. Я не ризикнув просити віддати мені бронежилет, меч і дробовик. Це єдине, що залишилось в батька від служби мисливцем довгих сорок років. Ні орденів, ні медалей за таке не дарували.

Весь день і аж до вечора я проспав. Думав, від хвилювання не зможу закрити очі, але сон накотив раптово. Проснувся я з третього дзвінка Валерія.

- Тисяча з гаком переглядів, 85 уподобайок, — захоплено протарабанив Валерій. — Попереднє відео вже двісті переглядів. Ми ростемо. Я трохи підредагував і додав яскравості, бо було темно.

- Рейдж буде лютувати.

- Та здався він тобі! Ми займаємо свою нішу в блогерському суспільстві. Ще кілька днів. Вибрав вже нового монстра?

- Стоп, що?!

- Монстра, Оресте! Ми зараз на хвилі, треба її ловити. Десять коментарів просять ще. Ще дванадцять дякують і лише три пишуть, що монтаж. Треба нових чудовиськ. Завалімо упиря! Або краще декілька. Я вже придумав сценарій...

- Сценарій?

- Оресте, роздуплись! Сценарій, де ти розкидаєш кількох потвор.

Я все ще сонно перетравлював зміст сказаного. Підготовка до зустрічі з Ягою забрала добу. І це мені пощастило ще. Тепер Валерій хоче упирів. Де я їх знайду, цікаво?

- Мені треба подумати кілька днів, — сказав Валерію. - Це не так легко робиться.

- В нас немає кількох днів. Думай швидше, щоб до кінця тижня ми відзняли ще одне відео.

- Сьогодні ж вівторок!

- Ну так прокидайся швидше. Чувак, немає монстрів — нас забудуть. Все, давай, тут кілька листів прийшло від фанатів, треба відписати.

Запитати, що за листи й що за фанати я не встиг. Валерій діловито скинув слухавку. Передзвонювати я не став.

- Де я, трясця, знайду кількох упирів?! — спитав вголос.

На кухні була мама. Вона щось готувала біля плити. З каструль підіймався повільний пар.

- Оресте, в тебе все добре? — мама серйозно глянула на мене.

- Так, а чому ти питаєш?

- Ти приходиш пізно, або вранці. Спиш цілими днями. Ти закинув навчання, я не знаю де ти працюєш. В тебе все добре?

- Робота така.

- Ти занадто молодий і розумний, щоб працювати вантажником.

- Мій роботодавець з тобою не погодиться.

Поцілував маму і вийшов з дому. Батько робив перестановку в гаражі. Ховав спорядження якомога далі від маминих очей. Мабуть, він розумів, якого болю їй завдав своєю службою, тож слухати її звинувачення, що я пішов його слідами він хотів найменше всього. Він любив її. Він не показував наскільки йому було тяжко, проте він зносив усе це мужньо.

Ми просто кивнули одне одному і я пішов далі.

Мабуть, популярність так і не настала. Тим невеличким групам людей, котрих я зустрічав не було до мене абсолютно ніякої справи. Перша зелена зона жила своїм суворим життям. Коли очі впираються в стіну пам'ять нагадує про можливі небезпеки. По вулицях вздовж стіни ходили групами. Одинаки, як я вештались лише між будинками.

Більшість були при зброї. В кого ніж, в кого обріз — в Еліосі була повна легалізація зброї й перша зелена зона цим правом користувалась. Звісно, багатії були проти цього, адже легко кричати в розкішних маєтках. Монстри не нападуть? П'ятдесят років тому таке говорили й про розлом. І що, не сталось його?

Звідки виник розлом — не знав ніхто. Навіть чудовиська не могли дати відповідь. Просто в певний момент земля стала занадто тісною. Війна тривала недовго — що для історії 50 років?

Еліос став кордоном між нами та ними. І ми, жителі зеленої зони 1 — його прикордонники.