Частина перша. Розділ 1.
Розділ 2.
Розділ 3.
Розділ 4.
Розділ 5.
Розділ 6.
Розділ 7.
Розділ 8.
Розділ 9.
Розділ 10.
Розділ 11.
Розділ 12.
Розділ 13.
Частина друга. Розділ 14.
Розділ 15.
Розділ 16.
Розділ 17.
Розділ 18.
Розділ 19.
Розділ 20.
Розділ 21.
Розділ 22.
Розділ 23.
Частина третя. Розділ 24.
Розділ 25.
Розділ 26.
Розділ 27.
Розділ 28.
Розділ 29.
Розділ 30.
Розділ 31.
Розділ 32.
Розділ 33.
Розділ 34.
Розділ 35.
Розділ 36.
Частина четверта. Розділ 37.
Розділ 38.
Розділ 39.
Розділ 40.
Розділ 41.
Розділ 42.
Розділ 43.
Розділ 44.
Розділ 45.
Розділ 46.
Розділ 47.
Частина п'ята. Розділ 48.
Розділ 49.
Розділ 50.
Розділ 51.
Розділ 52.
Розділ 53.
Розділ 54.
Розділ 55.
Розділ 56.
Розділ 57.
Розділ 58.
Розділ 59.
Розділ 60.
Розділ 62.
Розділ 63.
Розділ 64.
Розділ 65.
Розділ 4.

Демонстрантів довелось обійти боком. Половина з них знімала себе з товаришами на камеру, коментуючи свій похід тупими словами й занадто награними емоціями. І навіть в цих недоумків підписників і переглядів більше. Може я не тим займаюсь?

Між кордоном та найближчими будинками була широка дорога, причому під високою бетонною стіною з колючим дротом та підведеною до нього напругою. Хоча я маю сумніви, що вони зупинять всю червону зону монстрів.

На воротах з ніг до голови мене просканував зелений промінь. Тоді писклявий жіночий голос видав щось на кшталт: ДНК людини підтверджено на 85% при потрібних 60% і масивні залізні герметичні ворота з шумом та скрипом від'їхали вбік.

- Ну привіт, С1.

Всього сірих зон було три. Градація від одного до трьох по рівню загрози. С1 відносно безпечна. Там люди торгують з демонами, закидуються в спільних барах власники котрих підкреслено сповідують нейтралітет. Сама С1 нагадувала величезний ринок оточений барами та розважальними закладами, а під мурами С1 були складські приміщення з заводами та коліями, хоч поїздів тут не було з десяток років. Тут був відносний мир, хоч і ставалось всіляке. Тут і мешкав джин Нагу. Якщо потрібне щось протизаконне, чи важко доступне на території людей — тобі сюди.

Логіка демонстрантів: "Еліос для всіх!" була зрозумілою. Вони бачили відео та стріми звідси, бачили торгівлю між людьми та НЕ людьми, бачили порнографічні відео між одними та іншими, думаючи, що всюди так. С2 та С3 для них не існувало. А дарма. Вони б швидко забули свої пісні, ступивши кілька кроків туди. Якби повернулись звісно.

Між огорожею і самим ринком С1 була випалена смуга. Чудовиськам заборонялось наближатись на цю відстань. Я пройшов повз кілька тіл землі. Оборонна система працювала відмінно. Зупинився біля одного з тіл. Водяник. Синя шкіра, плоске і в той же час видовжене лице. Він лежав ледь накриваючи своїм худим тілом власні нутрощі. За кілька метрів лежав упир. Не всі вампіри справляються зі своїми інстинктами й коли ті все ж беруть гору, вони стають упирями. Лице марніє, шкіра стягується весь волосяний покрив зникає, як в жінок так і в чоловіків. Пальці на руках видовжуються і перетворюються на кігті. Мозок більше немає людської моралі чи емпатії та залишається вічно голодний звір. Він поволі тлів і димів на сонці. Значить це сталось вночі. До вечора від нього лише попіл і залишиться. На третє тіло дивитись я не став. Не хотілось провокувати охорону на стіні. Стріляють вони мітко. Я швидко пройшов випалену смугу. Нагу не любив запізнень.

Ринок міг би вразити. суцільний лабіринт з наметів столів, навісів з найрізноманітнішими товарами. Вільний від заборон пересторог та забобонів. Бери що хочеш, тільки заплати.

Сонце майже не проходило крізь намети та кількість товару. Мені довелось відійти вбік, пропустити кілька молодих дівчат, вони зі сміхом пронеслись повз мене. Одразу ж відскочив від клацаючої морди продавця перевертня. Волохатою лапою з кігтями він покликав мене до себе і показав на товари. Я лише заперечно похитав головою і пішов далі. Зустрівся поглядом з молодою дівчиною, котра торгувала сушеними вухами. Її голубі очі манили мене, проте коли вона усміхнулась, я вийшов з трансу, її різці були наче у вовка. Я поспіхом побрів далі під дзвінкий сміх клятої вампірші, переборовши бажання зірвати полотно над нею. Попіл сміятись не буде.

Аркх-Нагу мав свій намет на краю ринку, далі вже були склади. Одягався він в чорний костюм трійку, на очах завжди темні окуляри. Риси лиця видавали б арабське походження... Якби його шкіра не була попільно сірого кольору.

- Вітаю, Оресте, — він вклонив голову в легкому реверансі. — Сподіваюсь ти гарно дістався...

Перевірив свій годинник.

- Навіть на п'ять хвилин раніше, — Його сіра гримаса розповзлась в посмішці. — Обожнюю пунктуальних клієнтів. Час це гроші. Ти, мабуть по товар. Зачекай, зараз принесуть зі складу, — двічі клацнув пальцями. — Ти поки присідай, розкажи, що нового? Як в зеленій зоні? Добре, кажеш, прекрасно. В людей все завжди добре, тому я з вами й торгую, ви в себе голови не відгризаєте. Як твій блог? Бачив відео, де ти пристрелив потопця. Матінко моя, я не бачив, щоб так влучно стріляли. Дуже гарно, дуже точно. Ще кілька таких відео і популярність сама прийде, мамою клянусь...

- Нагу, — я стомився його слухати. — Ти розповів моєму батькові про моє замовлення. Навіщо?

- Переживав за тебе, юний мисливцю. Серце в джина неспокійне було...

- В тебе немає серця. Біологічно то точно.

- А душу твоя біологія довела? Серце в мене в метафізичному змісті, в духовному. І воно переживало. Але запевняю, Оресте, після твого відео, я спокійний, як...

- Удав?

- Точно, спокійний, як удав.

Він не замовкав. Типовий джин. Вони не всі такі, але більшість точно. Проте перебивати, або показувати знаки неповаги було самогубством. З джинами жарти погані, тож я радів, що Нагу дотримувався нейтралітету. На всьому С1 не знайти такого як він. Хтось не торгував з людьми, хтось не торгував з іншими монстрами. Аркх-Нагу продавав всім і все.

Врешті він нахилився і дістав з-за прилавка картонну коробку. Всередині щось дзенькнуло. Я перерахував їх ігноруючи вдавано ображений погляд джина.

- Все на місці, — дістав гаманець і відрахував потрібну суму.

Я вже збирався йти, коли помітив позаду ще одного покупця. Темношкірий здоровань зі скляними очима грубо відштовхнув мене.

- Я від пана Цепеша. Прийшов по товар.

Він простягнув листок з незрозумілим шрифтом. Нагу прочитав, і мовчки поліз під прилавок. Негр тим часом глянув на мене, хоч я сумніваюсь, що він мене взагалі бачив.

- Чого витріщився, шмаркач?

- На підстилу для упиря.

- Пан Цепеш колись відірвав би тобі голову, але тепер він це робить виключно з мисливцями й виключно на камеру.

- О, в нього теж свій відео блог, — втрутився джин.

- Пана Цепеша не цікавлять ноунейми.

- Тільки людські підстилки, котрі служать тим, хто висмокче з них всю кров?

Негр рушив на мене. Я дістав з-за пояса револьвер. Будь він вампіром, мені було б непереливки. А так він всього лише слуга. Дійти він не встиг, як джин пройшов крізь прилавок і з'явився прямо перед нами.

- Панове, він став так, щоб не дати нам зійтись. — Ви відлякуєте клієнтів. Сварки погано для бізнесу.

Негр вклонив голову. Його скляні очі дивились крізь мене.

- Я навчу тебе манер пізніше, — кинув через плече.

© Іван Дурський,
книга «Стрімер».
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Максим Карасьов
Розділ 4.
Нема розділа 4???
Відповісти
2023-03-19 07:43:45
1