Озовись...
Субстанція Ночі
Шукаю... Кого? Навіщо? Не відаю я й сама. Немовби когось бракує, Немовби чогось нема. Далеко ген вітер свище, Гукає невпинно щось. Мені? Не мені? Не знаю. Шукаю того "когось". Так вабить вперед, так тягне, Так манить, хоч падай з ніг. Мільйони чужих історій, І стільки ж пустих доріг. Можливо, дарма шукаю? А раптом мені здалось? Де я сама блукаю, І де той незримий "хтось"? Ковток кислуватого кисню І клаптик побляклих небес. Той зов - лиш відлуння пісні, А "Він" безнадійно щез? Згубився в плетінні вулиць, Розтанув у нотах слів, Мов марево схожих-різних Таких недосяжних снів. В розкинуті вітром сіті Можливо, зайдеш колись. А поки що, цеї миті, Прошу тебе, озовись!
2019-12-08 17:32:11
9
6
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (6)
Ніколас Велес
@Субстанція Ночі немає за, що. Правда же ж.
Відповісти
2019-12-08 18:07:23
1
Есмеральда Еверфрі
Чудово вийшло! Класно сплелися слова: просто, але природно, немов так і мало бути). 😉
Відповісти
2019-12-09 08:51:23
Подобається
Субстанція Ночі
@Есмеральда Еверфрі спасибі!)
Відповісти
2019-12-09 10:53:42
Подобається
Інші вірші поета
Любов - щастя? Чорні ігри Бій в твоїй душі Під дощем перламутрових мрій
Інші поети
Oh Sana
@hanine_writer
Molly Walker
@mollywalker228
Схожі вірші
Всі
Я отпущу с временем дальше ...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Так было нужно , я это лишь знаю Ты ушёл как ветра свежости дым Оставив на прощание " прости ", Забрав с собою частичку души Я больше об этом перестала плакать , И начала двигаться дальше забыв Хоть было то лето яркости сладко , Но больше не стану также любить , Хоть постоянно всплывают твои лести фразы , Что мучали глубоко теплотою внутри, Я отпущу с временем дальше И буду двигаться без лишней слёзы, Я не веню тебя за такое решение И понимаю почему было так , Но время летит незаметно Ничего не оставив с собою забрав ...
44
9
4451
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
5281