Озовись...

Субстанція Ночі

Шукаю... Кого? Навіщо? Не відаю я й сама. Немовби когось бракує, Немовби чогось нема. Далеко ген вітер свище, Гукає невпинно щось. Мені? Не мені? Не знаю. Шукаю того "когось". Так вабить вперед, так тягне, Так манить, хоч падай з ніг. Мільйони чужих історій, І стільки ж пустих доріг. Можливо, дарма шукаю? А раптом мені здалось? Де я сама блукаю, І де той незримий "хтось"? Ковток кислуватого кисню І клаптик побляклих небес. Той зов - лиш відлуння пісні, А "Він" безнадійно щез? Згубився в плетінні вулиць, Розтанув у нотах слів, Мов марево схожих-різних Таких недосяжних снів. В розкинуті вітром сіті Можливо, зайдеш колись. А поки що, цеї миті, Прошу тебе, озовись!

2019-12-08 17:32:11

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (6)

Ніколас Велес

@Субстанція Ночі немає за, що. Правда же ж.

Відповісти

2019-12-08 18:07:23

Есмеральда Еверфрі

Чудово вийшло! Класно сплелися слова: просто, але природно, немов так і мало бути). 😉

Відповісти

2019-12-09 08:51:23

Подобається

Субстанція Ночі

@Есмеральда Еверфрі спасибі!)

Відповісти

2019-12-09 10:53:42

Подобається

Інші вірші поета

Сльозами з-під мокрих вій Сторони медалі Бій в твоїй душі Послання

Інші поети

Aaliyah Salia

@writernxtdoor

Yoongaboonga 7u7

@aesthetic_army

Наталія

@di_di_badabum

Схожі вірші

Всі

Моє диво

Фαйղα Եօթթí #AР #FN

А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno

1479

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

3330