Сказати, що хлопці були здивовані, це нічого не сказати. Довга німа сцена тривала декілька хвилин, після того, як батько та я, майже одночасно вкрилися червоним сяйвом, та перетворилися на людей. Дірас вирішив не звертати на це уваги, або справді його це мало цікавило, оскільки він одразу став до діла. Це в мене серце гучно гупало, а очі старанно намагалися уникати погляду хлопців. Я навіть не знав куди себе діти, ходити за батьком було якось нерозумно, а приєднатись до компанії молодих чарівників, було ніяково. Тому, я просто залишився стояти на тому самому місці, де приземлився.

Дірас, тим часом підійшов до Тайлора, швидко вислухав його доповідь про стан справ. Потім відіслав одного вартового до головних воріт, щоб він дізнався яка там обстава та доповів, що лорд повернувся. Попросив Аїна відшукати тих, хто ховався, розповісти їм, що головна небезпека минула, та сказати Майкону і Тарі, щоб вони теж бігли до головних воріт, для надання допомоги постраждалим. Потім хлопець повинен повернутися сюди. Навколо нас теж було багато поранених, якими збирався опікуватися Дірас.

- Сарід, - звернувся до мене батько, що змусило трохи здригнутися та включитися у реальність. - Бери з собою Елана для охорони, та йди до хвіртки. Її, разом з частиною стіни зруйнували. Просто закрий діру, про вхід будемо піклуватися потім. Тайлор, Торен, - чоловік продовжив давати розпорядження, - ви замуруйте пролом на місці воріт. Чейз, ти теж іди з ними для захисту. Рін, ти допоможи мені з пораненими, будеш зупиняти кров.

Всі були при діли. Це допомогло відірватися, однак мене бентежив Елан, який йшов біля мене, про щось замислившись. Більшу частину шляху ми мовчали і я сподівався, що він так втомився від битви, що зараз нічого питати не стане. На жаль, я помилився:

- Ти знав? - раптово запитав він мене.

- Про що саме? - уточнив я.

- Про те що Дірас теж дракон?

- Так.

Я вирішив не брехати, все одно занадто багато чого відкрилось цього дня. Надалі щось вигадувати було нерозумно.

- Давно?

- Після того, як на нас напали перевертні в лісі.

- Так ось, як йому вдалося так швидко до нас дістатися і так само швидко тебе віднести у замок? - Елан говорив спокійно, весь час дивлячись собі під ноги.

- Так, ти правий.

- Тоді, чому, коли ми тебе про це запитували, ти збрехав, що не знаєш?

- Бо Дірас попросив, це його таємниця. Була.

- Але ж тобі сказав.

- Бо я його про це запитав, напряму. Можливо, якби ти теж наважився, то він і тобі розповів.

Елан знову замовк, ми майже дійшли до хвіртки. Точніше до того місця де вона колись була. Ми побачили значну частину зруйнованої стіни, а на землі була велика вирва. Поки Елану не прийшли на думку нові запитання, я поспішив стати до роботи. Підійшов ближче, присів, доторкнувшись до землі, щоб було трохи легше звертатися до неї. Для початку я вирішив використати великі рештки стіни, що валялися навколо, потім менші, а потім, якщо не вистачить, вже призвати каміння із землі. Потихеньку, на місці пролому почала наростати величезна купа уламків, та каміння. Я їх додаткового зачарував, щоб вони трималися один за одного, та не розвалювалися.

Елан, тим часом стояв неподалік, та уважно дивився навколо. На щастя було тихо. Сподіваюсь, нападники справді втекли, а не поховалися десь у дворі, щоб зненацька не завдати нового удару.

Коли я вже майже закінчив, ми з Еланом побачили невеликий патруль із вартових, на чолі з Тайлором. Мабуть, вони з Тореном у двох справилися зі своєю роботою у воріт значно швидше ніж я. Тайлор підійшов до нас, та сказав:

- Як закінчите, йдіть до головного входу у замок. Аїн вже відшукав решту і тепер Дірас влаштовує поранених у замку, на тих поверхах, які не постраждали від пожежі. Також він формує загони, щоб перевірити територію. Тож не зволікайте.

Ми з Еланом злагоджено кивнули. Я швидко закінчив роботу, та ми вирушили до замку. На зворотному шляху в Елана в голові знову почали народжуватися запитання, які він одразу ж озвучив:

- А скажи, коли ви до перевертнів, начебто, їздили, ви насправді вдвох літали?

- Так.

Я почав хвилюватися, ще трохи й Елан здогадається про саме головне. Він справді надовго про щось задумався, потім різко зупинився, відшукав паличку, та на припорошеній снігом землі написав: "Дірас". Я із подивом спостерігав за його діями. Потім Елан приставив паличку до останньої літери, та вже в голос прочитав слово навпаки:

- Сарід.

Нічого собі, я навіть не помічав! Мене це так вразило, що я не одразу побачив, що Елан запитально дивитися на мене.

- Що? - перепитав я, не бажаючи ні в чому зізнаватися, поки мене не запитають прямо.

- Це збіг? - хлопець тицьнув у слово на снігу.

- Думаю, що ні. Напевно знає тільки моя мама.

- Тобто, не дарма ти став улюбленцем. Ви родичі?

- Так.

- Він твій… - Елан нарешті здогадався, але йому важко було це вимовити вголос. - Він твій батько?

- Так, - тихо відповів я, дивлячись собі під ноги.

- Зрозуміло, - якось дуже різко відповів Елан, та швидко продовжив свій шлях до замку. Я рушив за ним. Серце скажено калатало у грудях. На превеликий жаль, всякій брехні колись приходить кінець. Вкотре, моє життя знову змінилося. А може Еріс мала рацію і все не так страшно. Подивимося. Я важко зітхнув.

Як тільки ми підійшли до головного входу у замок, Дірас одразу ж відправив Елана у патрулювання з десятком вартових. Більше нікого на вулиці не залишилося, мабуть, поранених вже встигли занести в замок, решта була зайнята своїми справами. Мене ж батько попросив полетіти з ним шукати Сема.

- Але ж він втік, - здивувався я, - і мабуть, вже десь далеко звідси, можливо навіть перевертні його прихопили з собою. - Я трохи скривився, відчувши ненависть до цього хлопця.

Він здавався таким добрим, тихим хлопчиком, якій навіть мухи не образить, але зважився на зраду, наслідком якої стали десятки смертей.

- Ти забув, що він у браслетах? - нагадав батько.

- Але ж він підірвав підвал.

- Це не має значення. Він тільки для захисту, а ось браслети зачаровані на шматок шкіри, з яких я їх роблю. Він лежить у мене в кабінеті, під надійним замком. Тож треба відшукати Сема. Сподіваюсь, перевертні не дістались до нього першими, та не відігрались за поразку.

Я злякано ковтнув, не думав, що таке може статися. Як би я не злився на зрадника, але все ж мені його було шкода. Наступної миті із замку вибіг Аїн.

- Я хочу допомогти! Дозвольте мені піти з вами, я швидко відшукаю Сема по запаху.

- Добре, - швидко погодився Дірас. - Але будь обережним. Не спіши до нього підходити, коли знайдеш. Зачекаєш, поки ми спустимося, та підійдемо разом.

- Добре!

Ми швидко перетворилися на драконів. Так було дивно, не підійматися на башту, не наганяти хмари, не ховатися, а просто посеред двору розкрити крила та відправитися у політ.

Батько переніс Аїна через стіну, зачекав, поки той перетвориться на вовка, та знову злетів у небо.

Хоч була зима і дерева стояли голі, але добре присипані снігом, що заважало гарно бачити землю. Попри це, я зміг розгледіти білу спину вовка, бо добре відчував друга і знав куди дивитися. Аїн та я відкрилися один для одного, так ми робили, коли хотіли поговорити подумки. Зараз ми просто мовчали, але це допомогло не губитися на такій великій відстані.

Ми дуже швидко натрапили на Сема. Ще здалека, почули його викрик, та обурений голос якогось чоловіка.

"Невже батько мав рацію, - злякано подумав я, - і перевертні зараз мстяться хлопцю".

Я був відкритий для Аїна і хлопчик почув мої думки.

- Треба його рятувати! - теж дуже злякавшись за хлопця, подумки відповів мені він.

- Ні! Стій на місці, та чекай на нас! Пам'ятаєш, що сказав Дірас.

Аїн послухався, але я відчув, що йому це далося дуже важко. Я тихо приземлився біля хлопця. Припорошені снігом дерева, добре закривали нас від сторонніх очей. Батько чогось не поспішав, не зрозуміло для чого, він вирішив зробити велике коло над лісом. Ми терпляче чекали, слухаючи розмову яка доносилася до нас:

- Я ж кажу, не можу! - я впізнав голос Сема, здається він плакав.

- Хай він відгризе йому руки, - запропонував хтось.

- Ні! - знову закричав Сем.

- Ні, - підтвердив ще хтось, більш спокійно, здається це був Емар, дуже вже знайомий голос. - Як він буде чарувати без рук?

- Ну тоді хай спробує перегризти ці кляті браслети.

- Це можна, тільки обережно.

На цих словах зовсім безшумно біля нас приземлився батько. Якби я його не відчував, то, мабуть, би й не помітив.

- Не перетворюйтесь, пішли, - слова створені батьком пролунали прямо біля моїх вух. - Я зачарую звук від наших кроків, тож вони навіть не почують нашого наближення. Ось тільки перевертні можуть відчути, тож будьте уважними. І ще, не лякайтеся, скоро до нас прибуде підмога - батько та старший син Роні допомагали нам у його пошуках, а потім зголосилися зі зграями старших вовків побути у нас, щоб допомогти охороняти замок. Я помітив, що вони на підході, тому відлетів, щоб показатися їм на очі, потім направив сюди.

Я ствердно кивнув та разом з Аїном рушив за батьком. Хотілося запитати, як там сам Роні та його дружина, але розуміючи, що не зможу так вправно створити слова, як батько, щоб тихо і самі вуха, вирішив зачекати.

- Боляче, досить! - знову вигукнув Сем.

Ми вже встигли підійти достатньо близько, щоб можна було побачити як великий сірий вовк, вхопившись за шкіряний браслет на правій руці Орсема, відчайдушно тягнув його, намагаючись зірвати. Поруч стояло ще два вовки, та троє чоловіків, серед яких справді був граф Емар.

- Треба лишати цю марну справу, та тікати, - запропонував один із чоловіків, звертаючись до графа. - Маги, мабуть, знають, що цей хлопець далеко не втече, та вирушать на його пошуки.

- Він мені потрібен, - відповів Емар, потім, глибоко зітхнувши, додав: - Але, мабуть, це дійсно марно. Вбийте його, та ходімо.

Сем злякано пискнув, присів, закрившись руками. Один з вовків голосно загарчав, готуючись до смертельного стрибка. Я хотів кинутися на допомогу, але відчув, що батько засовує магію. Земля під лапами вовків та ногами чоловіків стала рідкою, мов болото. Вони швидко загрузли в ній по коліна. Перевертень, який готувався до нападу сіпнувся, але вирватися вже ніхто не зміг, бо земля, так само раптово, стала міцною мов каміння. Вовки гарчали, намагалися вивільнитися, кусали твердий ґрунт, але все було марно. Гарний хід, шкода що я до такого не додумався, коли розпочався напад. Можливо, разом із Тореном та Тайлором ми б впоралися.

- Доброго ранку, панове! - виходячи із лісу, та показуючи гострі зуби у посмішці, привітався Дірас.

Я та Аїн слідували за батьком.

Емар тихо вилаявся, інші теж не дуже були раді такому повороту подій.

- Що? - перепитав батько. - Ви теж раді мене бачити?

Сем оговтався, зрозумів, що його ніхто не вбив. Побачив двох драконів, ще раз пискнув, усвідомив, що його смерть це лише справа часу, та захотів втекти.

- Сем, - покликав його Дірас, - не ускладнюй собі та нам життя. В чому сенс бігати від нас навколо замку, все одно ж знайдемо. Сиди тихо. Ми тебе точно не вб'ємо. - Потім він впритул підійшов до Емара, утробно загарчав, дивлячись на нього бурштиновими очима, повними гніву, та сказав: - А ось тобі я життя не обіцяю.

Емар намагався триматися сміливо, але тремтіння рук і те що він злякано ковтнув, видало його справжні емоції. Потім батько глянув на мене з Аїном, та перетворився на людину. Ми зрозуміли його натяк і теж змінили подобу. Орсем здивовано ахнув, побачивши що один із драконів, це сам Дірас.

- Ти! - гнівно протягнув граф.

- Так. А ще, це мій син, - він показав на мене, від чого Орсем трохи не впав, а Емар здивовано підняв брови. - І твої перевертні намагалися його вбити. Тож легкого прощення від мене не чекай. Ти занадто далеко зайшов у своїй війні проти чарівників.

- Давай, вбий мене! - закричав Емар. - Зайвий раз доведи, які маги жорсткі!

Дірас криво усміхнувся.

- І для кого цей концерт? Ніхто ж нічого не побачить, ти розумієш, що від тебе і твоїх людей нічого не залишиться.

- Мене будуть шукати! Моє ближнє оточення знає куди я поїхав і с ким буду мати справу.

- То що ти пропонуєш? Відпустити тебе? Щоб ти накопичив силу та завдав нового удару? Щоб ти знову підбурював людей, розповідаючи, які чарівники поганці?

- Ні. Я дам вам спокій, обіцяю! - Емар навіть кулак приклав до грудей, демонструючи присягу лицаря.

Але мені було важко повірити його словам і батько підтвердив мої сумніви. Він похитав головою, підійшов трохи ближче до графа та зазирнув в його очі.

- Брешеш, я відчуваю! - сказав він, та створив грізне гарчання. Воно пролунало звідусіль, наче нас оточили з десяток великих драконів.

Емар хотів відсахнутися, але забув, що зараз знаходиться в земляному полоні. Тому просто похитнувся, смішно махаючи руками.

В цей момент навколо нас почали з'являтися вовки, вони тихо виходили з хащі лісу. Полонені перевертні спочатку радісно замахали хвостами та підняли вуха, подумавши що це хтось зі своїх, а потім відчули що це зовсім не підмога, та різко змінили настрій. Знову засіпались, відновлюючи спроби втекти.

- Радий бачити тебе, Тарел, - привітався Дірас із самим великим чорним вовком, на морді та біля очей якого вже були сиві волоски.

Вовк коротко вклонився, та подивився на полонених перевертнів, утробно загарчавши. Ті злякано притиснули вуха та хвости, опустили голову.

- Якщо ти хочеш щось додати до нашої розмови, - звернувся Дірас до Тарела, - то цей хлопчик може прочитати твої думки та озвучити їх нам, - він глянув в бік Аїна. - Тільки якщо ти відкриєшся та дозволиш йому це.

Тарел схвально кивнув головою. Аїн уважно подивився на чорного вовка та почав озвучувати нам думки перевертня:

- Так, в мене є пропозиція яка збереже репутацію магів та вирішить ситуацію згідно із законами перевертнів. - Аїн зробив невелику паузу, слухаючи думки Тарела. Продовжив: - Граф Емар порушив наші закони, підбуривши перевертнів до неправомірних дій. - Знову невелика пауза. - За його наказом, вони напали на дітей, здійснили напад на замок та його жителів які, при цьому, їм нічим не загрожували. - Пауза. - А саме головне, перевертні пішли проти своїх, напавши та полонивши вовка. Потім чинили опір, коли ми прийшли його визволяти. Ті перевертні вже відповіли за законом. Тепер ваша черга, - Тарел глянув на полонених вовків, а потім перевів погляд на людей. - Та ваша, - додав Аїн, промовивши думки сивого вовка.

Емар почав виправдовуватися, мовляв, він хотів допомогти, домогтися свободи для перевертнів, але Тарел не хотів його слухати. Дірасу теж остогидла ця жалюгідна промова і він зробив так, що звук від слів Емара ніхто не чув. Чоловік, наче викинута не берег риба, відкривав рот, але жодного слова із нього не виходило. Він злякано схопився за горло та врешті припинив свої спроби щось сказати.

Тарел знову подивився на Аїна, бажаючи щось сказати. Хлопчик вислухав його думки, та озвучив:

- Тарел просить пробачення у чарівників, за підступні дії перевертнів. Та просить звільнити полонених. Він, та його зграя сама розбереться з порушниками закону. Та обіцяє, що Емар їх більше не потурбує. Більш того, вони потім відшукають інших порушників, що втекли, та змусять їх відповісти за свої дії. Ми можемо йти додому, та ні про що більше не турбуватися, тепер це вже їх справа.

- Я не тримаю на вас зла, - відповів Дірас, вклонившись похилому, та все ще сильному і мудрому Тарелу. - І я поважаю ваші закони та не буду заважати. Але я повинен попросити поки не чіпати Емара. Мені треба дістати з нього деяку інформацію.

- Я вам нічого не скажу! - заволав Емар, червоніючи від напруги та лякаючись власного голосу, він не очікував, що до нього знову повернулася здатність говорити.

- А ти думаєш, що тебе хтось буде питати? - спокійно сказав Дірас, дивлячись чоловікові в очі та дуже неприємно посміхаючись.

- Тарел каже, що він згоден, - сповістив Аїн. - Більш того, пропонує допомогу. У нього та його людей великий досвід у добуванні інформації у таких ось не говірких полонених.

- Добре, дякую тобі, - Дірас ввічливо вклонився чорному вовку. - Тоді, я спочатку заберу хлопця, потім повернуся за ним, - він хитнув головою у бік Емара.

Після цих слів земля під ногами полонених перевертнів та людей, окрім Емара, знову стала м'якою, вона почала повільно їх відштовхувати, наче вони стали рости як рослини. Через хвилину вони були вільні, але ніхто не посмів навіть поворухнутися, не те щоб втекти.

- Сарід, ти понесеш Аїна, а я заберу Орсема.

Зрадник помітно здригнувся, коли почув своє ім'я. Мабуть, він сподівався, що за цей час всі встигли про нього забути. Згодом ми всі вже летіли до замку. Аїн насолоджувався пригодою, щасливий, сидячи у мене на спині. Дірас міцно тримав Орсема чотирма лапами, а хлопець злякано тремтів, закривши очі.