Сьогодні я зрозумів, що моє нетерпляче очікування вечірніх занять із лордом Дірасом це ніщо, порівняно з тим, як я хотів подивитися на можливості Малого. Як і очікувалося, хвилини тягнулися болісно повільно. Я щосили намагався захопитися уроком, уважно слухав Міріон, якомога ретельніше виконував її завдання. Але все одно раз по раз поглядав у вікно, щоб за тінями дерев, що ростуть у дворі, визначити, скільки минуло часу. А потім злився, що тінь не зрушила навіть наполовину кроку. На моє велике щастя, мені непотрібно було чекати закінчення повного уроку, а потім обіду, всього лише дочекатися, коли Дірас і Малий поговорять про все необхідне.

Тільки скільки можна говорити?

По-моєму, я з лордом спілкувався не більше ніж пів години. Та й у мене цілих чотири стихії, а в Малого всього одна здібність.

Моєму очікуванню настав кінець. Вхідні двері тихенько скрипнули, але для мене цей звук був немов сигнал пожежного дзвону. Я з величезним зусиллям змусив себе продовжувати сидіти на місці та спокійно вислухати запрошення Віліса вийти на подвір'я. Зі ще більшим зусиллям, я стримав себе, щоб не помчати у двір попереду всіх. Усе одно, поки інші не зберуться, Дірас не дозволить Аїну почати. Тільки ось ноги самі собою несли мене вперед, обганяючи таких повільних хлопців.

Стрибаючи через дві сходинки, мене наздогнав Майкон.

- Сар, Сар, - запищав він, - а я ось уже давно хочу запитати, а чому ти Аїна кличеш "Малий", а він тебе "Вітер"?

А Рін казав, що я найцікавіший у цьому замку. Абсолютна неправда, просто маленького ельфа цікавлять зовсім інші речі.

- Це наші нові імена, отримані в гільдії крадіїв, - пояснив я, не зменшуючи темпу.

- А мені було б прикро, якби мене називали "Малий", - несхвально скривився Майкон, після чого негайно поставив нове запитання: - А чому ти Вітер?

-Тому, що швидко бігаю, - озвучив я найпростіше пояснення, що спало на думку.

- А чому тоді не "швидкий" або "спритний"?

- Так красивіше, - коротко відмахнувся я. - А Спритний там уже був.

Майкон, напевно, поставив би ще цілу купу запитань, але на моє щастя, ми вже встигли вийти на подвір'я. На тренувальному майданчику на нас уже чекали Дірас, Тайлор і Малий. Побачивши мене, хлопчик радісно усміхнувся і замахав мені рукою. Я стримано махнув у відповідь, не звертаючи уваги на несхвальний погляд Тайлора. Дірас же просто посміхнувся, втім він і до цього перебував у вельми гарному настрої.

Ми вишикувалися у звичний ряд і обмінялися привітаннями з учителями. Аїн дивився на це з цікавістю, немов знову потрапив на чарівну виставу. Ні, Малий, це ми на неї прийшли й з такою ж цікавістю очікуємо, коли ж ти нам продемонструєш, що вмієш.

- Що ж, Аїн, покажеш нам свої здібності? - запитав Дірас, після того, як зняв із хлопчика браслети.

Малий часто закивав. На його, по-дитячому милому, обличчі не було ні краплі збентеження. Ані краплі страху чи незручності. Усе це сприймалося ним як гра, довгоочікувана й улюблена гра. Думаю, що якби поруч з Аїном не було суворої та розважливої сестри, хлопчик неодмінно розбовкав би всій гільдії про свої здібності, а то й зовсім вийшов би на головну площу красуватися. О, Дволикий, бідолашна Голка, вона напевно зараз місця собі не знаходить. Опинюся по той бік замкового паркану без браслетів, обов'язково знайду спосіб послати їй звісточку, або ж злітаю до неї сам.

Тим часом Малий вийшов на середину тренувального майданчика, безсоромно попросивши Тайлора і Діраса відійти трохи далі. Майстерно витримав болісну для глядачів паузу. Ну явно вистав передивився. Потім Малий підморгнув мені, усміхнувся і наступної миті його огорнуло неяскравим білим світлом, залишивши видимим лише розмитий силует. Ще мить і світло згасло, а на місці хлопчика опинився величезний білий вовк, розміром з хорошого їздового коня. Хлопці, всі як один, видихнули від захоплення.

- Покатаєш? - поцікавився Майкон, хихикаючи.

Малий... ні, мабуть, бачачи перед собою такого прекрасного, величезного вовка, мені не хотілося називати його так. Аїн кивнув, відповідаючи на запитання ельфа.

- Ух ти! Він розуміє! - здивовано пропищав Майк.

- Звичайно, він же не собака, а магічно перевтілена людина, - спокійно пояснив Дірас. - А ти якось спілкуватися з нами можеш?

Аїн кивнув, а Дірас, абсолютно несподівано для нас, чомусь відступив і приголомшено заморгав. Усі, разом із Тайлором, затамувавши подих спостерігали за магом, намагаючись зрозуміти, що могло його так здивувати.

- Ти... - здавлено почав він, потім прокашлявся, струснув головою і сказав уже нормальним голосом: - Ти можеш спілкуватися подумки?

Аїн знову кивнув, цього разу притиснувши вуха і винувато завилявши хвостом.

- Це рідкісний, - почав пояснювати Дірас, - дуже рідкісний дар серед магів. Більш поширені відгомони цієї здатності, такі як: відчуття брехні, розпізнавання емоцій, можливість іноді вловлювати наміри людини. Водночас і вони досить рідко трапляються, інколи ці навички даються не магією, а просто досить великим життєвим досвідом мага. Тож перепрошую за свою нестриманість, і ти, Аїн, вибач, що налякав тебе. Просто ніяк не міг очікувати такого.

Аїн задоволено завиляв хвостом, потім глянув на мене.

- Такий дорослий дядько. Каже - досвідчений маг. А тут моїх нешкідливих думок злякався... - Ці слова промайнули в моїй голові так швидко й несподівано, що я ледве не повівся, так само як Дірас. Я теж не очікував, що Аїн звернеться до мене, але після пояснення, хоч зміг швидко зрозуміти, що сталося.

- Він говорить із тобою? - поцікавився Дірас, який, мабуть, встиг щось помітити або відчути.

- Так, - відповів я і тут же сім пар цікавих очей уставилися вже на мене.

- Спробуй йому щось відповісти, - попросив маг.

- А як?

- Просто зв'язно про щось подумай. - Порадив він і уточнив в Аїна: - Ти ж не перервав зв'язок?

Той мотнув кошлатою головою.

"Ти дуже красивий і великий вовк", - старанно подумав я, посміхаючись другу.

- Спасибі, - прошелестіло в мене в голові, а сам Аїн завиляв хвостом.

- Вийшло, - відзвітував я Дірасу.

- А можна мені спробувати? - попросився Майкі.

- Ще встигнете, - м'яко відмовив Дірас. - А зараз, нехай Аїн покаже нам решту своїх можливостей.

Вовк кивнув, повернувся до манекенів, припав на передні лапи та грізно загарчав на них. Землею пішло тремтіння, немов вона злякалася звіриного рику. Чесно зізнатися, це справді було лячно. Минуло кілька миттєвостей і манекени, що стоять перед Аїном, стали розсипатися на очах. Лопнули мотузки, що туго стягували солому. Відвалилася мішень. Оголений дерев'яний хрест, що слугував основою, похитнувся і теж розпався на складові частини. Ще мить, і замість трьох добротних манекенів залишилися палиці, що самотньо стирчали із землі.

Аїн задоволено фиркнув, облизнув морду, ніби з'їв щось смачне, і, виляючи хвостом, глянув на Діраса, потім на Тайлора, а потім, урочисто задерши голову, вшанував увагою і нас.

- Непогано, - стримано похвалив Дірас, потім покликав до себе Елана.

Рудоволосий хлопець, з виглядом бранця, приреченого на смерть, поплентався до чоловіка.

- Не бійся, - усміхнувся він. - Я не проситиму Аїна застосовувати свої здібності на тобі. Я хочу, щоб ти виставив перед ним кам'яного голема. Постарайся створити його якомога міцнішим, жертвуючи рухливістю. Створи голема на тому місці, де були манекени, щоб йому не довелося пересуватися, а нам довго чекати.

Звільнений від браслетів Елан, тямущо кивнув. Підійшов до однієї з палиць, що стирчали, зосередившись на клаптику землі перед собою, примружив очі та зморщив лоб. Прямо із землі стали вириватися каміння і валуни, поступово складаючись у кремезну людську фігуру, що вдвічі перевищувала звичний зріст. Аїн з цікавістю дивився на це, присівши на задні лапи й схиливши голову набік, точно так само, як цікаве цуценя. Коли роботу було закінчено, Дірас попросив Елана відійти, а Аїна зруйнувати кам'яного елементаля.

Вовк із готовністю схопився на всі чотири лапи, знову припав до землі, з викликом притискаючи вуха. Заричав. Попри те, що ми вже чули цей звук, він, як і раніше, викликав той самий поважний страх. Тільки ось кам'яний голем навіть не здригнувся. Аїн переступив лапами й ще сильніше притулився до землі. По ній пройшло помітне тремтіння, піднявши хмару пилу. З голема почали обсипатися дрібні камінчики.

- Стіна, - стурбовано сказав я, глянувши на Діраса.

Маг подивився на замкову стіну, що височіла за спиною голема, і помітив, як з неї теж потихеньку сиплеться кам'яна крихта. Він різко підняв руки, після чого щось невидиме оточило Аїна і голема, не дозволяючи страшному звуку так сильно поширюватися, руйнуючи все навколо. Вухам теж стало легше. Занепокоєння за цілісність моєї нової оселі зникло, і я знову зміг спокійно насолоджуватися "поєдинком" між Аїном і кам'яним елементалем. Вовк повільно, але неухильно перемагав, усе сильніше й сильніше руйнуючи кам'яну фігуру. Голем схвильовано тупцював, намагався прикритися руками, тільки все марно. І ось у нього підкошуються ноги, позбавлені більшої частини складових каменів, і магічне створіння падає, здіймаючи купу земляного пилу. Коли він розвіявся, замість могутнього голема залишилася лише купа непотрібного каміння.

- Чудово, - похвалив Дірас, після того, як Аїн припинив гарчати та маг зміг прибрати захист. - Ще ти розповідав мені про те, що в тебе вийшло зробити так, щоб від тебе відскакували стріли. Зможеш це повторити зараз?

Білий вовк рішуче кивнув. Але Дірас не поспішав починати перевірку, на кілька миттєвостей він задумався, погладжуючи пальцем перенісся. Потім підійшов до Майкона, зняв з нього браслети й попросив бути готовим у разі чого надати Аїну допомогу.

- Я пам'ятаю про те, що ти швидко регенеруєш, - сказав Дірас вовку, мабуть, відповідаючи на якісь заперечення, - але я все ж не хочу, щоб ти постраждав у перший же день.

Після цього чоловік підійшов до стійки зі зброєю і взяв з неї один із навчальних арбалетів.

- Готовий? - уточнив Дірас, накладаючи арбалетний болт.

Аїн кивнув кошлатою головою. Я затамував подих, з жахом дивлячись на те, як Дірас підіймає зброю і стріляє в мого друга. Мені коштувало великих зусиль, щоб перебороти тривогу і не кинутися вперед із бажанням прийняти стрілу на себе. На щастя, арбалетний болт приглушено стукнув об шкуру на лапі вовка і відскочив, немов від міцного металевого щита. За згодою Аїна, Дірас зробив ще кілька спроб, тепер стріляючи швидше і впевненіше. Я ж щоразу ледве помітно здригався, ніяк не бажаючи звикнути до думки, що це безпечно.

- Добре, - знову залишився задоволений Дірас. - Треба буде спробувати з магією, але не зараз. Сьогодні ввечері, у Саріда буде додаткове заняття зі мною, приходь разом із ним. А зараз, перетворюйся назад, вам час на обід.

Аїн кивнув, але перетворюватися не поспішав, неохоче тупцюючи на місці.

- Мало, - жалібно промайнуло в мене в голові.

- Знаю. Але ввечері буде ще, - подумки втішив його я. - А завтра ще. Це набагато більше, ніж ти зміг би собі дозволити, приховуючи магію в місті.

- Це так... - погодився Аїн.

Тіло вовка огорнуло біле сяйво, воно поступово зменшилося, і перед нами знову постав маленький хлопчик із золотистими кучериками на голові, зі скромною усмішкою і милими ямочками на щоках.

- Останнє запитання, перед тим як надіти браслети та піти на обід, - сказав Дірас, підходячи до хлопчика. - А в людському тілі ти теж можеш подумки спілкуватися?

- Не знаю. Я якось не думав про це. Коли я вовк, то просто не вмію по-іншому спілкуватися, а коли людина, то можу все сказати та так, - відповів Аїн і тут же, гнаний власною цікавістю, уважно подивився на Діраса.

Той задоволено посміхнувся і сказав:

- Можеш.