Прокидався я довго й неохоче. Боліла голова і нило все тіло. Учорашній важкий день давався взнаки. Хотілося б ще поспати, але біль у голові дуже заважала, тиснула. На додачу, я чудово усвідомлював, де перебуваю, і якось ніяково було довго лежати в чужій кімнаті. Ще поруч зі мною вели жваву бесіду - близнюки розпитували Тайлора про його дивні штучки, які не можна чіпати.

- Це артефакти або магічні амулети, - охоче пояснив хлопець. - Деякі працюють, але ледве-ледве, деякі зовсім зламані. Однак, важко передбачити, як вони себе поведуть, навіть зламані можуть раптом спрацювати.

- Зрозуміло, - відповів один із близнюків.

- А навіщо вони тобі? - запитав другий.

- Я їх просто збираю. Заради інтересу. Потім вивчаю, намагаюся зрозуміти, що вони раніше робили, пробую полагодити або зарядити, щоб продовжити їхню службу.

- А де ти їх стільки набрав?

- Деякі мені віддав Дірас, деякі створив я сам під керівництвом учителя і потім користувався, але більшу частину я знайшов.

- Знайшов? - дружно здивувалися хлопчики.

- Так. Я їх відчуваю, як магів.

- А ти можеш відчувати магів? А як це?

- Іноді мені сняться особливі сни про місце, де перебуває маг, який хоче отримати допомогу, але не знає де її шукати або ж просто навіть не здогадується про свої бажання. Ось я їду в це місце, яке мені наснилося і вже там починаю шукати мага, силу якого я відчуваю. Разом з тим, я відчуваю все магічне, що мене оточує. Ось так я і знаходив викинуті й непотрібні амулети.

- Здорово! - знову хором захопилися хлопчики, потім один із них припустив: - Можливо, всі ці штучки теж від тебе хотіли допомоги?

- Може, - легко погодився Тайлор.

Дивовижна інформація, а ще незвично чути те, як Тайлор залюбки з кимось базікає. Він цих хлопчаків ледь знає, а розмовляє з ними наче зі старими друзями чи молодшими братами.

- А ти можеш нам розповісти, що раніше робили ці штучки? - попросили хлопчаки.

- Про все одразу? - трохи награно злякався Тайлор. - Та на це піде тиждень, а може й більше.

Близнюки захихикали.

- Ні, - сказав один.

- Не про все, - підхопив другий. - Про який-небудь найцікавіший або незвичайний.

Я почув, як хлопчики схопилися на ноги та швидко підскочили до полиць.

- Добре.

Тайлор скрипнув кріслом, піднімаючись. На цьому мені набридло прикидатися сплячим, я обережно повернувся на бік, боячись посилити головний біль. Піднявся і сів, допомагаючи собі руками.

- Доброго ранку, - посміхнулася мені Еріс. - Вона єдина не була захоплена дивними штучками Тайлора і помітила моє пробудження.

- Не дуже добрий, - ще хрипким після сну голосом, відгукнувся я.

Заплющив очі від болю, думати й говорити виявилося дуже складним заняттям.

- Ти себе погано почуваєш? - занепокоїлася дівчинка і пересіла зі свого дивана до мене. Співчутливо вдивилася в обличчя.

- Та так, - не став скаржитися я. - Учора був важкий день.

- Це вже точно. Ось, поїж, може стане легше.

Еріс присунула до мене тарілку, де була різна зелень, овочі, шматочки хліба, сиру і м'яса. Їжі було небагато, мабуть, інші вже встигли поїсти. Поки я говорив із дівчинкою, Тайлор задумливо походжав уздовж шафи, роздивляючись свою колекцію і вибираючи, про що б розповісти.

- Ось, це, мабуть, одна з найнезвичніших штучок, - хлопець зняв з полиці невеликий кристал, витягнутої форми, схожий на шматочок бурульки. - Якщо вдивитися в його глибину, а потім заплющити очі, то побачиш свої сни, навіть якщо вони геть забулися.

- Нічого собі! - захоплено протягнули брати.

Еріс теж зацікавилася тим, що відбувається, і розвернулася подивитися. Я теж уважно слухав, не відриваючись від їжі.

- А можна спробувати? - попросив Сай і простягнув рученята до дивовижної штучки.

- Ти впевнений? - Тайлор не поспішав виконувати прохання. - Кристал показує будь-які сни, як хороші, так і погані.

- Угу, - закивав хлопчик, - я снів не боюся.

- Я теж потім спробую! - закричав Мей. - Я теж не боюся. Нас тато вчив, що снів боятися нерозумно.

- А можна і я потім? - Еріс підскочила з дивана і підійшла до хлопчиків.

- Що ж, пробуйте, - погодився Тайлор. - Тільки на диван присядьте, так зручніше буде.

Діти кинулися назад до вільного дивана і сіли рядком. Сай отримав у своє розпорядження кристал, вдивився в його прозоре нутро. За кілька миттєвостей, маленький перевертень заплющив очі й відкинувся на спинку. Він усміхався і захоплено хихикав. Ми всі, затамувавши подих, спостерігали за ним. Навіть я на хвилину забув про їжу. Раптом Сай розреготався щосили та розплющив очі.

- Здорово! - вигукнув він. - Я бачив сон, де я бігав за зайцем по квітковому полю.

- Тепер я, - Мей нетерпляче вихопив у брата кристал.

З ним відбувалося те саме. Я згадав про покинутий сніданок і продовжив жувати свій хліб із м'ясом. Мей, як і брат, бачив гарний сон і посміхався.

- Я бачив, як став бджілкою і збирав мед. Дивний сон, але цікавих. Добре, що я його згадав. Тримай Еріс, тепер твоя черга.

Дівчинка взяла в руки кристал. Трохи покрутила його, розглядаючи з різних боків, потім наважилася і вдивилася в його глибину. Прикрила очі, розслаблено зітхнула і лягла на спинку дивана. Спочатку на її обличчі блукала усмішка, але потім вона різко зникла, змінившись засмученням. Еріс різко підхопилася і розплющила очі.

- Кошмар? - одночасно занепокоїлися брати.

- Не зовсім, так трохи неприємний сон. Але це справді дуже здорово! Сар, не хочеш спробувати?

Я заперечно похитав головою, дожовуючи свій сніданок.

- А як ти його знайшов? - поцікавилася Еріс у Тайлора, повертаючи йому кристал.

- Під час однієї зі своїх вилазок, коли їхав у Початку шукати Майкона. Дорогою мене наздогнали сильні дощі, які розмили всі дороги, і мені довелося зупинитися в одному селі на кілька днів, доки стихія не заспокоїться і дороги знову стануть прохідними. Щоночі мені стали снитися дуже яскраві й страшні кошмари. А коли господарі будинку, де я зупинився на нічліг, помітили, що я не висипаюся вже кілька днів, теж поскаржилися на погані сни. Ба більше, кошмари мучили все село. Я запідозрив, що тут щось нечисто. Обережно розпитав у місцевих про магів, які тут жили. У результаті знайшов покинутий і спалений будинок мага, в якому був цей поламаний кристал. Я його забрав собі. І поки лагодив, то подарував усім у замку, навіть Дірасу тиждень незабутніх ночей! - хлопець усміхнувся і винувато розвів руками. - Зате тепер можна глянути забутий сон. А може, він ще й захищає від жахіть, бо мені відтоді нічого такого не снилося. Але це не точно.

Тайлор пішов класти чарівну річ на місце, близнюки підскочили й побігли слідом.

- А цей що робить? - Мей вказав на камінь із дірочкою.

- Не знаю, - відповів Тайлор, - він безнадійно зламаний. Лише трохи віє магією. Навіть не заряджається.

- А ця паличка? - запитав Сай. - Вона дуже неприємно пахне.

- І справді! - другий хлопчик зморщив ніс.

Тайлор усміхнувся.

- До цього моменту я не знав її властивості, тепер, думаю, вона відлякувала перевертнів.

- Здорово! - хором заволали хлопчаки. - Ми допомогли розгадати таємницю. - Вони радісно застрибали на місці.

- А ця рослина в горщику? - Мей продовжив розпитування.

- Насіння з її плодів могло дуже швидко виростати, якщо кинути його на землю. Буквально на очах, в одну мить виростало дерево.

- Ух ти! А тепер?

- Тепер воно не дає плодів.

- А як же ти зрозумів, що воно робило? - поцікавилася Еріс.

- Дірас розповів, це він мені його віддав.

- А це?.. - знову запитав Мей, але Тайлор його перебив:

- Хлопчики, я б вам із задоволенням про все розповів, але на це справді піде багато часу.

- Шкода, - засмутився Мей.

Сай підтримав його важким зітханням.

- Це дуже цікаво.

- Вірю. А знаєте, приходьте до мене вечорами, буду розповідати потихеньку.

Моєму здивуванню не було меж. Сьогодні якийсь день чудес і відкриття нового Тайлора. А може це не він взагалі? Замінили кимось? Я посміхнувся своїм думкам, але раптом у грудях спалахнуло полум'я сумніву. А раптом справді не він!

Я пильно вдивився в хлопця, згадуючи кожну риску його обличчя. Усе було колишнім. Те саме чорне волосся, густі брови, пронизливий погляд карих очей і усмішка на тонких губах. Тільки ось поведінка. Ну не можу я собі уявити такого доброго Тайлора, який розважає дітей, терпить мою присутність, не намагаючись якось принизити чи пожартувати. Учора взагалі посміхався мені й погодував...

Задовольнившись тим, що запропонував Тайлор, хлопчаки, нарешті, відлипли від нього і різко перемикнулися на мене. Сіли з обох боків і стали розпитувати, як мені спалося, чи набрався я сил і найголовніше, чи покатаю я їх сьогодні?

- Виспався я добре, спасибі за турботу, але катати, на жаль, сьогодні не буду, - я розвів руками.

- Чому? - засмутився Мей.

- Ти не відпочив? - підхопив питання Сай. - Ми спеціально тобі не заважали, поводилися тихенько, поки ти спав.

- А ще Тайлор тебе приспав, коли ми прокинулися і всі стали ходити туди сюди.

- Зрозуміло, - я поморщився, масажуючи скроні.

Після їжі голова боліла менше, але все одно неприємно гуділа. Так було, коли я прийшов до тями на кораблі та в перший день мого перебування в цьому замку, якраз після того, як Тайлор приспав мене за допомогою своїх чар.

- Голова болить? - без особливого співчуття поцікавився Тайлор.

Я кивнув.

- Ну вибач, - хлопець розвів руками. - Ти уночі дуже сильно виклався і якби не доспав і не набрався сил, то почувався б ще гірше. А так, тільки голова болить, неминуча побічна дія від несумісності магії.

- Дякую, - прошипів я. Утім, у глибині душі радіючи, що, нарешті, бачу перед собою колишнього Тайлора.

- Будь ласка, - з ноткою знущання відповів хлопець, потім повернувся до перевертнів. - Так гаразд, раз усі виспалися і поїли, треба думати, що з вами робити далі. У хлопців скоро тренування і за вами нікому буде наглядати.

- А навіщо за нами наглядати? - запитала Еріс. - Ми ж тобі не малюки. Мама нас давно одних залишає. Ти тільки скажи де нам бути.

- Треба перевірити, чи вже встигли підготувати для вас кімнату чи ні. Якщо так, то підете туди, а ні, то доведеться вас залишити тут... Але... - він покосився на свої "скарби" на полицях.

- Ми не чіпатимемо! - в один голос пообіцяли хлопчики. - Чесно.

- Адже ти тоді на нас образишся і не будеш вечорами розповідати історії про чарівні штучки, - окремо додав Мей.

- Так, ви маєте рацію. Добре. Тоді я зараз викличу прислугу, дізнаюся, як там кімната.

Я мовчки слухав розмову, мріючи якнайшвидше знайти момент, щоб відійти у дуже особистій і важливій справі. Навіть змирився з тим, що мені доведеться йти на тренування. Хоч я і виспався, але тіло продовжувало нити та вимагати відпочинку хоча б до завтрашнього ранку.

Тайлор вийшов у коридор і задзвонив у дзвіночок, що тримав у руках. На його поклик з'явилася молода дівчина, чемно вклонилася і поцікавилася, що від неї вимагається. Тайлор з'ясував, що кімната готова, і відіслав дітей туди, попросивши служницю їх провести й трохи доглянути за ними. Коли вони вийшли, хлопець звернувся до мене:

- А ти почекай трохи, поки всі вийдуть на тренування. Для надійності дивись он у те вікно, - він махнув рукою, вказуючи на вузеньке віконце, що сховалося між стелажами. - Потім, можеш піти у свою кімнату, відпочити ще трохи. Думаю, толку від тебе зараз буде мало.

- Дякую, - щиро відгукнувся я.

- Нема за що, - відмахнувся Тайлор, поморщившись. - Сподіваюся, ти настільки розумний, як і ці малюки, і нічого з моїх речей чіпати не будеш. І до спальні не сунься.

- Добре.

Я посміхнувся Тайлору, але той уже не дивився на мене, а зосереджено рився в кишені штанів, щось там вишукуючи. Зрештою він дістав звідти мій амулет, який мені подарував Дірас. Я машинально доторкнувся долонею до грудей, звісно, нічого не виявивши під сорочкою.

- Так-так, це твоє. Я зняв його, коли зрозумів, що він мені заважає накласти на тебе заклинання. Одразу забув віддати, а тепер повертаю. Тримай.

Я мовчки прийняв у нього з рук амулет, відчуваючи, як у грудях закипає злість на Тайлора і водночас на себе. Ось так легко мене позбавили захисту, приспали, немов дурне немовля, яке варто лише сповити та заспівати добру пісеньку. А з мого боку що? Жодної реакції, спав собі без задніх ніг, пускаючи слину. Я думав, що за час, який я прожив у замку, набрався досвіду, особливо для того, щоб протистояти ось таким от підлим чарам. І на тобі, будь ласка, мене знову легко приспав Тайлор, як тоді на кораблі.

Я оцінив цей урок і розумів, що Тайлором рухало бажання допомогти мені, але все ж таки не втримався і пожартував:

- Хіба тебе не вчили, що чуже брати не добре.

Всупереч моєму очікуванню Тайлор не розсердився, а лукаво посміхнувся і відповів:

- Вчили, але цей амулет мій. Я його зробив, як і той, що носить Дірас. А ще ваші каблучки моє творіння.

- Добре. Але все ж таки, в тебе є те, що тобі не належить. Пам'ятаєш ніж, який ти в мене забрав, коли забирав із Пірета?

- Пам'ятаю, але поки що не віддам. Знаючи про ваші натягнуті стосунки з Еланом, це дуже небезпечно. Ще приріжеш його ненароком.

- Ми вже, наче, помирилися.

- Це добре, але ніж все одно поки полежить у мене. Це небезпечно. Не ти, так хтось інший візьме.

- Що там небезпечного? - усміхнувся я. - Ти ж казав, що це не ніж, а зубочистка.

- Тоді нащо він взагалі тобі? Може викинути? - не залишився у боржниках Тайлор.

- Він мені дорогий, як пам'ять.

- Тоді, тим паче йому треба залишитися у мене, серед моїх експонатів. Годі, Саріде, поки що я тобі його не можу віддати. Як повернеться Дірас, тоді вирішиш з ним це питання, під його відповідальність, - сказав він наостанок і вийшов за двері, не бажаючи продовжувати цю розмову.