- Що сталося? - одразу запитала Тіса.
- Потім поясню, - відповів я, швидко підходячи до спальні. - Ти не знаєш, де маленькі перевертні?
- Вони там, - дівчина вказала на двері кімнати, - допомагають мені розбудити хлопців. Їх хтось приспав, чи що?
- Так. Я зараз допоможу. Дай свої руки.
Я відкинув всі свої хвилювання, зараз не час для таємниць.
Тіса слухняно подала мені обидві руки, але все ж поцікавилась, навіщо це мені. Замість відповіді, я перехопив її зап'ястя та сказав:
- Відкрийся.
Вийшло. Наступної миті я зняв із дівчини два шкіряних браслети.
- Як? - відкрито здивувалася Тіса. - Я думала, це може тільки Дірас.
- Тісо, потім. Ходімо до кімнати.
Не чекаючи відповіді, я увійшов до спальні. Тіса не стала зволікати, та увійшла слідом.
Сай та Мей радісно привіталися зі мною, Еріс перестала штовхати Аїна, який, наче прокинувся, але все ще був дуже сонний, та погано розумів, що відбувається навколо. Дівчинка одразу ж кинулася до мене з питаннями. Мені знову довелося попросити почекати з відповідями. Я одним магічним рухом запалив усі свічки у кімнаті, швидко підійшов до Аїна, та зняв із нього браслети. Звільнена магія допомогла хлопцеві остаточно прокинутися. Я ж, не гаючи часу, підскочив до Майкі, він теж одразу прокинувся, звільнившись від браслетів. Я кинув їх на тумбочку, та підбіг до Чейза. Далі Рін. Хлопці прокидалися, як тільки їх браслети опинялися в мене в руках. Дехто вже почав просинатися сам, мабуть, минула дія заклинання Торена. Рей теж прийшов до тями, гучно позіхаючи, він почав ходити по кімнаті, радіючи що стільки людей зібралося разом.
На мене почали сипатися питання:
- Що відбувається?
- Як ти це робиш?
- В тебе ж самого браслети?
- Вони не працюють, - швидко відповів я, нарешті звільняючи магію Елана, який був останній.
- Як так? - здивовано запитав Чейз. - Ти зміг їх зламати?
- Ні, про це потім, - відмахнувся я. - Зараз не має часу на довгі розмови. Всі, слухайте мене уважно! - трохи підвищивши голос, сказав я: - У підвалі стався вибух. Захист замка зламано. Скоріше за все, на нас нападуть. Може вже напали. Можливо перевертні, будьте уважні, на них погано діє магія.
Еріс кивнула, підтверджуючи мої останні слова.
- Торен у дворі, намагається загасити пожежу після вибуху, та врятувати людей. Нам треба спуститися до нього. Тривога вже піднята, варта насторожі. Орсем зрадник, - зітхнувши, наостанок додав я, про всяк випадок. - Я із Тореном бачили, як він щось кинув у підвал, після чого все вибухнуло.
- Як Сем? - здивувався Аїн. - Я ж не відчував у ньому нічого злого та небезпечного.
- Можливо, саме до тебе він цього не відчував, тому ти й не помітив, - припустив Тор. - Мені теж в це погано віриться.
- Тепер всі швидко вдягайтеся. Тіса, Еріс, Мей та Сай, візьміть у шафі чиїсь запасні светри чи куртки, та ходімо за мною.
Через лічені хвилини, всі були готові, та вийшли в коридор. Знизу, по сходах підіймався дим, та страшною чорною змією повз далі вгору, кудись до вежі.
- Як нам спуститися? Сходами не можна. - Занепокоївся Чейз.
- Так, я знаю. Через балкон. Ходімо. - Відповів я, махнувши рукою та пішов вперед коридором.
- Але як? Ми ж на четвертому поверсі. - Чейз продовжував розмову на ходу. Інші теж поспішили за нами.
- Ти забув, що ви маги? - нагадав я. - Щось придумаємо. Ще я зможу когось спустити.
- Я можу виростити міцну ліану, - запропонував Майк.
- Так, гарна ідея, - підтримав я.
Ельф підбіг до краю балкона, трохи перехилився через поруччя та протягнув руки донизу. Із землі почала виростати зелена ліана, вона потягнулась вгору, випускаючи нові пагони. Незабаром, вона доросла до нашого балкона, чіпляючись за поруччя. Вийшла густа, на вид надійна, зелена драбина.
- Гарна робота, - сказав Чейз, оцінивши старання Майкі. - Але ти перший.
- Гаразд і Рея з собою заберу.
- Як ти його втримаєш? - занепокоївся Аїн.
- Є одна ідея.
Майк підкликав до себе собаку, погладив по голові та щось зашепотів на вухо. Я відчув, що він його зачаровує. Разом із тим, до Рея потягнулась одна з гілок ліани, надійно, але обережно обплутала щеня, підняла його над підлогою, та продовжуючи рости, стала нести донизу. Майк, без зайвих зволікань, перекинув ногу через поруччя, та тримаючись за гілки, вправно поповз слідом. Наступним став спускатися Торен.
- Близнюки, ви зі мною. Ще дівчат можу підвести, якщо не страшно.
З цими словами, мене огорнуло червоне сяйво і я перетворився на дракона..
- Таки не брехав! - ахнув Чейз.
- Який ти гарний! - відкрито захопився Аїн.
- Дякую, - створив відповідь я.
- Яка гарна магія звуку, - ще раз похвалив мене, мій маленький друг. - А ти й мене зможеш спустити? В мене з лазінням, дуже погані стосунки. - Він недовірливо покосився, на ліану.
- Добре. Тоді давайте я зараз віднесу Еріс та близнюків, а потім повернусь за тобою. Тіса, ти як бажаєш спуститися?
Дівчина з острахом дивилась на мене, але і ліана не викликала в неї довіри.
- Я поки подумаю, не гайте часу.
Маленькі перевертні вже маючи досвід, вправно забралися мені на спину. Я розгорнув крила, та обережно вилетів з балкона.
Торен захопливо присвиснув, а Майк здивовано зойкнув, побачивши дракона. Ельф одразу притримав пса та знову щось зашепотів йому на вухо, щоб той не злякався та не втік. Тим часом по ліані почав спускатися Чейз, за ним одразу рухався Елан.
Коли я приземлився, на цей раз вже більш вдало та м'яко, діти швидко зістрибнули на землю. Я негайно полетів забирати Аїна. Тіса поспостерігала, за тим як спустилися перевертні й теж зголосилася на політ. Рін останнім поліз по ліані, разом із ним злетіли й ми. Аїн захопливо пискнув, коли опинився в повітрі, та попросив, щоб при нагоді я його обов'язково покатав ще раз. Тіса втрималась від коментарів, лише подякувала, коли ми нарешті спустилися на землю.
Зі сторони головних воріт було чутно команди: "Готуйсь! Стріляй!" Мабуть, ворог вже біля стіни.
Я попросив Майкі на всяк випадок прибрати ліану, потім ми всі разом поспішили до Торена. Я вирішив залишитися драконом, так я відчував себе більш захищеним та сильнішим.
Учитель тим часом встиг загасити пожежу. Весь чорний, сильно кашляючи він якраз виводив декількох людей із замку. Врятованих значно побільшало, всі вони важко дихали, кашляли, дехто лежав на землі без тями. Ними вже опікувалася Тара. Майкон одразу ж кинувся їй допомагати. Я був дуже радий бачити лікарку, її батька, та слугу Віліса серед врятованих.
Раптом, ми знову почули вибух. Не такий гучний, але всі з переляку присіли на землю, жінки та діти скрикнули. Рей заскавчав, та притулився до ельфа. Всупереч очікуванням, гуркіт роздався не зі сторони головних воріт, а зі сторони хвіртки на задньому дворі, якою користувалися слуги.
Торен скомандував всім, хто може битися, бігти туди. Решті десь сховатися, та допомогти перевести тих, хто постраждав від пожежі.
Хлопці, окрім Майкона, не вагаючись побігли за вчителем. Аїн перетворився на вовка, та поскакав слідом. Я ж трохи затримався, велівши Тісі допомоги ельфу та лікарці з постраждалими. Попросив Еріс не вдавати геройку, залишитися у безпечному місці та приглянути за братами. На щастя, ніхто сперечатися зі мною не став.
На задньому дворі розгорнувся запеклий бій. Я мав рацію, на нас знову напала зграя перевертнів, на цей раз їх було десятеро. Разом із ними було з десяток воїнів, на обладунках яких я встиг помітити знайомий герб графа Емара, а позаду них командував він сам. Хлопці маги взяли на себе перевертнів, з іншими билися вартові замку, які прибігли на допомогу. Сили були нерівні. Аїн, маючи невразливість зчепився одразу з двома вовками. Елан, мабуть, з переляку, зміг створити одразу два земляних елементаля, які захищали його з двох боків.
З риком, я кинувся у бій. Дихнувши полум'ям, я обпік декількох воїнів та трохи налякав їх, тим самим допомагаючи нашим вартовим та надаючи їм перевагу у силі. Потім кинувся до Аїна. Користуючись крилами, я в один стрибок опинився біля нього, вхопивши одного з перевертнів, силою рвонув його в бік відкидаючи, та ламаючи шию за яку міцно вчепився зубами. Вовк голосно заскавчав та затих. Перевертні відчули загибель побратима і трохи втратили запал битви. Хлопцям вдалося їх відтіснити назад, до замкової стіни.
Раптом пролунав ще один вибух. На цей раз вже сильний і зі сторони головних воріт. За ним ще один. Та що ж це таке? Звідки вони взяли цю руйнівну зброю? Можливо це те саме, про що ми чули на завданні?
Звісно, подумати над цим мені ніхто не дав. Нові вибухи, повернули перевертням бойовий запал. Вони кинулися в атаку з новою силою. А зі сторони воріт до нас бігли нові нападники, які все ж зуміли пробитися. Щоб краще оборонятися, ми, мимоволі, збилися в коло, прикриваючи один одному спини. Вартові вправно орудували мечами, ми кусали нападників зубами, відлякували вогнем, та відкидали сильними потоками води, або вітру.
На жаль, чисельна перевага давалась в знаки. Ще й перевертні протистояли магії. Серед наших вартових теж були втрати. Елан підхопив меч одного із полеглих, та теж вступив у бій. За допомогою магії крові Рінол зміг зачарувати одного з нападників і тепер він бився за нас. Але сам хлопець не мав змоги брати участі у битві, він трохи відступив, в середину кола, щоб вільно керувати своєю "маріонеткою".
Але цього виявилось мало. Нас тіснили, ми продовжували втрачати вартових, більше ніж нападники своїх воїнів. Тайлор перейшов до рішучих дій, він різким поривом вітру відкинув від нас всіх супротивників, та скомандував:.
- Рін! Воду, багато!
Хлопець змусив того чоловіка, яким керував відійти далі та проштрикнути собі мечем ногу. Потім підняв руки й зі сторони моря до нас понісся величезний потік води.
- Сар, підхоплюй та разом робіть навколо нас велику та широку стіну, - вигукнув Тайлор. - Я заморожу.
Ще мить і навколо нас виросла крижана стіна, але з того боку одразу почали її ламати.
- Нам треба відступати! - рішуче заявив Тайлор.
- Куди? - запитав я, разом з Еланом та Тореном. Потім вже сам додав: - Та і ми не зможемо кинути решту.
- Так, але ми зазнаємо великих втрат. Нам не вистояти. Я мушу врятувати хоч когось. - У голосі Тайлора прорізались нотки паніки.
- Я зміг убити вісім перевертнів, а тут їх дев'ять на сімох чарівників, - відповів я. - Впораємося.
- Так, але вони ледь не вбили тебе, - заперечив Тайлор. - А ще зараз тут не лише вовки, але і кілька десятків воїнів. Та і ви ж нікого не вбиваєте, ви тільки захищаєтеся.
- Вбивати важко. - Аїн створив слова, сумно притиснувши вуха.
Інші лише кивнули, підтверджуючи його слова.
- Але ж ви розумієте, або ви їх, або вони вас? - вступив в розмову один із вартових. - Он, Сар же зумів одного вовка прикінчити, - він кивнув у мій бік.
- Я випадково, - признався я. Я розумів, що це противник, який сам прагне моєї смерті, але мені було його шкода. Мені не хотілося піддаватися тому божевіллю, яке охопило мене в лісі. Раптом, мені згадався урок, коли ми всі разом билися з плющем, який створив Дірас. - В мене є ідея! - вигукнув я.
Я зосередився, та став старанно створювати слова, голосно, так щоб їх почули ті, хто на нас напав, хто стояв за крижаною стіною, та продовжував її відчайдушно колотити, щоб пробитися до нас.
- Що вам треба?! - запитав я у них. Всі хто стояв поряд, здригнулися, від моїх гучних слів. Але я не зважав, та продовжив: - Чому ви на нас напали? Що ми вам зробили? А ви, перевертні, ви теж магічні істоти, ви теж страждали від полювання на магів. Навіщо вам наша смерть? Відступіть! Розійдімося мирно!
Стукіт по кризі припинився і мені голосно відповіли:
- Ви, породження зла! Темної Нури! - Я впізнав владний голос графа Емара.
- Стара пісня, - закочуючи очі, прокоментував Торен.
- Перевертні на нашому боці, - тим часом продовжував свою промову Емар, - бо саме через вас їх почали переслідувати! Через вас, вони були вимушені розпустити гільдії, які процвітали, та ховатися по лісах! Через вас, вони мають старанно ховати свою сутність! Ви, та ті хто вам допомагає, заслуговуєте лише смерті!
Після цих слів невеликий згорток у вогні перелетів через стіну. Знову час для мене наче уповільнився. Я відразу зрозумів, що це за згорток, згадуючи що зробив Сем біля підвалу. Прикликав вітер і підкинув вибухівку високо вгору.
- Лягайте! - викрикнув я, саме вчасно.
Над нашими головами роздався вибух. Ніхто не постраждав, але крига почала тріскатися.
- Готуйтеся до бою! - скомандував Тайлор, зрозумівши, що ніхто з нас відступати не збирається.
І тут я відчув те, чого чекав всі ці нестерпні чотири дні. Батько! Він був десь поруч. Він повернувся!
Перш ніж почала руйнуватися крижана стіна, за нею ми побачили яскравий спалах та почули крики людей. Я не став чекати, та злетів, бажаючи якнайшвидше допомогти батькові.
Дірас кружляв у небі, та буквально поливав вогнем нападників. Хто не загинув на місті, швидко тікав із криками. Перевертні теж розбіглися, намагаючись сховатися та збити полум'я. Вони були стійки до нього, швидко відновлювалися, але ж жар все ж завдавав болю. Я приєднався до батька, остаточно розганяючи тих, хто посмів напасти на наш замок.
Коли крижана стіна нарешті розсипалась, не витримавши наслідків вибуху та жару від полум'я, у дворі вже було більш менш безпечно. Звісно, перевертні могли повернутися, та спробувати напасти знову, але з двома драконами їм вже не впоратися.
Дірас приземлився разом зі мною. Я пискнув, як те радісне щеня, підбіг до батька та уткнувся головою у груди. Він обняв мене за шию однієї лапою. Мені було вже все одно, що на нас витріщилися чотири здивованих чарівники. Один був просто радий за мене. А ще один полегшено зітхнув, нарешті дочекавшись, що його улюблений вчитель повернувся.
Сонце почало потихеньку підійматися над морем. Нарешті, ця жахлива ніч закінчилася.