Елан і Рінол повернувся із завдання через чотири дні. Хвалилися, як серед ночі пробиралися в бібліотеку, що належить його величності Пірету четвертому, щоб викрасти звідти якісь важливі документи. Я слухав, бажаючи більше дізнатися про завдання і що на них роблять, водночас заглушаючи заздрість. Вони побували в столиці, а там залишилися мої друзі. Не так багато часу минуло з моменту мого від'їзду, але я дуже сильно за ними сумував. Не раз розмірковуючи перед сном про те, як там у них справи.

Після свого повернення, рудий і хитрий Елан зі своєю компанією продовжив влаштовувати мені дрібні капості. На щастя, мені вдавалося вчасно їх припиняти. А одного разу, завдяки черговій підлаштованій капості, я дізнався про себе цікавий факт.

Закінчивши чергове бойове тренування, я, як завжди, вирушив митися. Тільки дорогою трохи затримався з Тореном і Семом, захоплено обговорюючи з ними останній вивчений урок. Тіло моє вже не так сильно страждало від м'язового болю, оскільки встигло трохи зміцніти, але все одно розслаблення в теплій воді залишалося для мене вищим блаженством. Я розтягнувся в дерев'яній балії, блаженно відкидаючи голову. І тут помітив округлі від подиву очі Чейза, відкритий рот Елана, Рінола, що швидко кліпав, і підняту ногу маленького Майкона, який застиг на півкроку до свого рушника. Торен і Сем теж помітили недобре, перестали митися й уважно дивилися в мій бік.

- Монстра побачили? - не витримав я і порушив тишу, що раптово настала.

Рінол і Чейз заперечно замотали головами. Майкон похитнувся, смішно замахав руками, але встояв, вчепившись за вішалку з рушниками. Елан же підібрав відвислу щелепу й обережно запитав:

- Не гаряче?

Тільки зараз, прислухавшись до своїх відчуттів, я зрозумів, що вода сьогодні набагато гарячіша, ніж зазвичай. Але вона мене зовсім не обпікала, навіть навпаки, приємно розслабляла натруджені м'язи.

- Ні, - похитав головою я і тільки потім збагнув, у чому справа.

Згадалося, як Торен розповідав мені про підлості, які влаштовували Сему. У цьому списку якраз була ванна з окропом, про яку, хвала Вищим силам, Торен попередив нерозторопного хлопчика. Мене ж попередити було нікому і я, нічого не підозрюючи, плюхнувся в гарячу воду.

- Дуже гарна водичка, - тепер уже з усмішкою продовжив я. - Наступного разу, зробіть ще гарячіше.

Тепер уже щелепа відвисла у всіх. Я ж лукаво посміхнувся, радіючи з того, що я не зовсім людина. Інакше, довелося б Дірасу лікувати мене від сильних опіків.

Цього ж вечора мені випала нагода нарешті самому дізнатися, навіщо ж Дірас іноді забирає пару хлопчаків на нижній поверх замку. Два дні тому викликали Торена і Майкона. Сьогодні ж випала черга Рінола і моя. Ввічливий слуга Віліс увійшов у нашу кімнату, якраз тоді, коли майже всі вже були в ліжках. Вклонився нам, вибачаючись, що порушує спокій цього тихого вечора, і оголосив:

- Сарід і Рінол, прошу, ходімо зі мною.

Не переодягаючись, просто в спальній сорочці та штанях, Рін квапливо пішов до виходу, тільки черевики натягнув. Я вчинив так само. Спочатку Віліс повів нас на третій поверх, там пройшовши довгим, добре освітленим коридором, ми вийшли до вузьких сходів, якими, схоже, здебільшого користувалися слуги. Тут не було химерного оздоблення, лише звичайні металеві підставки для свічок і смолоскипів, сірі кам'яні стіни та сходинки. Ми швидко минули два поверхи, що залишилися, але шлях навіть не думав обриватися, ведучи далі вниз, кудись до самої основи замку. Тут віяло прохолодою і пахло вогкістю. Подекуди зі стін сочилася вода. Рін трохи поїжився, чи то від холоду, чи то від хвилювання. Мене ж сире повітря ні крапельки не турбувало, але тремтіння перед невідомістю трохи пробирало.

Сходи закінчилися, вткнувшись у важкі дерев'яні двері. Мені здавалося, що зараз вони відчиняться зі страшним скрипом, який луною рознесеться всіма коридорами замку. За ними буде похмура кімната, де в чорних балахонах стоятимуть лорд Дірас і його учень Тайлор, зі зловісними посмішками та кинджалами напоготові.

На щастя, моя фантазія залишилася лише фантазією схвильованого хлопчиська. Віліс легко штовхнув двері й вони тихенько відчинилися, запрошуючи нас увійти в невелику, але добре освітлену смолоскипами кімнату. Від їхнього жару, тут було набагато тепліше і не так сиро. Звісно, що зловісно усміхненого Діраса і Тайлора тут теж не було. Власне, тут узагалі крім нас нікого не було. Цілком собі мирна кімната, тільки круглої форми, немов та, що я знайшов перед підйомом на вежу. Тільки тут у самому центрі розташувалися два великі прямокутні камені, від яких тягнулися тисячі висічених у підлозі променів.

- Змушений вас залишити, - порушуючи тишу, сказав Віліс, від чого я мимоволі здригнувся. На щастя, ніхто цього не помітив.

Після чого слуга вклонився і вийшов із кімнати, прикривши за собою двері.

- І що тепер робити? - поцікавився я у Ріна.

- Чекати коли прийде монстр і зжере нас! - хихикнув хлопець.

- Не смішно, - буркнув я.

- Кому як.

Рін знову усміхнувся і підійшов до одного з каменів, присів на нього, а потім все ж таки вирішив пояснити:

- Та не хвилюйся ти так. Нічого особливого тут не відбувається. Просто лягаєш на камінь і чекаєш, коли прийде лорд.

- А що потім? - запитав я і теж присів на вільний камінь.

- Потім прийдуть милі дівчата і почнуть годувати нас солодким виноградом.

Рін мрійливо примружив очі. Але побачивши мій скептичний погляд і повну відсутність належної реакції, перестав дуріти та вже серйозно сказав:

- Нудно з тобою, нічому не віриш. Потім прийде лорд Дірас і щось робитиме з нашою магічною силою.

- "Щось" це що?

- Не знаю, я в це не заглиблювався.

- А от мені з вами нудно, - зітхнув я. - Ніхто нічого не знає і ні в що не заглиблюється.

- Ну, ось такі ми нецікаві, - Рін знизав плечима, потім ліг на камінь. Подивившись на мене, квапливо додав: - І ти лягай уже, досить запитаннями мене завалювати.

Я обережно приліг. Камінь був твердий і незручний. Сильно тиснуло на лопатки й потилицю. Ще, крізь тонку сорочку, стрімко просочувався неприємний холодок. Усі спроби вмоститися зручніше виявилися безрезультатними. Відчувши наближення Діраса, мені довелося змиритися з незручностями та перестати соватися.

- Вмостився, нарешті? - запитав Рін, який, утім, теж довго не міг знайти зручного положення.

- Ні, просто лорд уже йде, - швидко відповів я.

- Звідки ти... - Рін змушений був залишити питання недомовленим, бо й він уже й сам зміг почути неквапливі кроки, що луною розносилися сходами.

Відчинилися двері та в кімнату увійшов Дірас. Всупереч моїм страшним фантазіям, одягнений він був просто - біла сорочка на випуск і просторі штани, ніякого зловісного балахона і кинджала в руці. Чоловік мовчки підійшов, став між камінням, так що я міг бачити його обличчя. Воно було спокійним, а очі зосереджено дивилися кудись уперед, ніби на сірій стіні за нашими головами було викарбовано давнє заклинання. А може, воно там справді було, тільки я його одразу не помітив. Неймовірно пекуче бажання озирнутися допомогло побороти те, що Дірас розвів руки в боки, і каміння, на якому ми лежали, з тихим шурхотом повільно поповзло вгору. Вони підіймалися доти, доки долоні мага не торкнулися наших грудей.

Рін різко заплющив очі, в очікуванні чогось не дуже приємного. Лорд задоволено кивнув, потім подивився на мене. Я ж з цікавістю витріщався на все, що відбувалося навколо. Дірас посміхнувся і м'яко попросив:

- Заплющ очі. І, будь ласка, не закривайся і не пручайся. Просто розслабся.

Я неохоче прикрив очі, хоча дуже хотілося завалити Діраса купою запитань. Нічого, на наступному додатковому уроці обов'язково все розпитаю. Чому ж мені раніше не спадала на думку така ідея?

Минуло кілька виснажливих секунд, під час яких нічого не відбувалося. Потім я відчув, як Дірас буквально торкнувся моєї магічної сили. Він не зачаровував мене, а саме звернувся до джерела моєї магії, зробив те, що, на мою думку, було підвладне тільки мені. Мимоволі захотілося тут же закритися, відторгнути це нахабне вторгнення.

- Не пручайся, будь ласка, - ще раз дуже ввічливо попросив мене маг. - Я нічого поганого не зроблю, обіцяю.

Я розслабився. Одразу відчув, як моя енергія покидає мене, немов я зараз творю якусь магію. Сила повільно, тонкими та безперервними потоками йшла кудись униз. Я чув, як праворуч від мене тихенько стогне від болю Рінол. Дивно, чому ж мені тоді не боляче? Навіть навпаки, надзвичайно приємно. Напевно, це пов'язано з тим, що природа моєї магії схожа з магією лорда Діраса. Хоч десь ця особливість пішла мені на користь. Разом із потоками сили, що йшли, розслаблялося і моє тіло. Заганяючи мене в приємний солодкий сон.

- Саріде, прокинься! - хтось легенько потряс мене за плечі.

Я неохоче і з величезними труднощами розплющив очі. Наді мною стояв Дірас, схвильовано вдивляючись мені в обличчя.

- Встати можеш? - запитав він.

Протерши сонні очі долонями, я кивнув і неохоче сів. Твердий камінь уже не здавався таким незатишним, так би й проспав тут усю ніч. Рінол стояв неподалік, переминаючись із ноги на ногу. На відміну від мене, йому тут не подобалося, і він хотів якнайшвидше повернутися в спальню. Я піднявся і хотів попрямувати до виходу, як раптом після першого кроку, ноги різко підкосилися, і я мало не впав на підлогу. Дірас вчасно встиг підхопити мене. Дивно, за іншими хлопцями я не помічав такої надмірної слабкості. Наскільки я встиг дізнатися, вони завжди спокійно поверталися назад, а дорогою не падали та свідомість не втрачали.

- Вибач, я захопився, - тихо сказав Дірас, підтримуючи мене під руку. - Твоя магія виявилася занадто рідною... - він зніяковіло опустив очі. - Ходімо, я вас проводжу.

На щастя, у спальні панувало сонне царство. Усі тихенько сопіли, загорнувшись у ковдри, і мого ганебного повернення ніхто не побачив. Тільки ось Рін усе розбовтати може, але це вже буде завтра. Дірас довів мене до ліжка. Нагадав, що треба б зняти черевики, а то я збирався просто в них заповзти під ковдру. Дочекавшись, поки ми з Рінолом ляжемо, чоловік одним рухом загасив наші свічки, але йти не поспішав. Деякий час він стояв біля мого ліжка, задумливо потираючи перенісся. Я спостерігав за ним скільки міг, але сон невблаганно затягував мене у свої липкі обійми. Уже перебуваючи на самій межі яви та сну, я відчув, як мого плеча обережно торкнулися, і в тіло потекла магічна сила. Чесно кажучи, я не до кінця розумів, навіщо Дірас це зробив, адже я досить швидко відновлюся і сам, але хто я такий, щоб сперечатися з досвідченим магом. Тим паче що я вже практично спав.