Сім'я Ліліан відмовилась від неї і нічого так просто не могло вилікувати її розбите серце.

- Ліліан! Ей, Ліліан! - хтось стукав в двері її кімнати. Вона відкрила очі, подивилася у вікно, сонце світило уже високо.

- Так? Хто там?

- Це я, Зак!

- Зак? Заходь! - Ліліан швидко накинула на себе халат, і в кімнату зайшов Зак. - Що таке?

- Ти довго спала, я хвилювався.

- Мені приснився момент із мого минулого...

- Що? Що, саме ти згадала?

- Свою фамілію... Я Ліліан Картер.

- І все? Тільки фамілію? Ти ж знаєш, що можеш мені довіряти...

- Моє життя - це моє життя, і це мої проблеми.

- Ні, тепер це наше життя.

- Ти зовсім мене не знаєш. Колись, коли ти дійсно дізнаєшся мене краще, ти втечеш від мене, як і всі інші.

- Втечу?! Про, що ти говориш, Ліліан?

- Не хвилюйся... Тобі все скоро стане зрозуміло...

   Із часом, Ліліан перестала думати про сім'ю, яка відмовилась від неї і змогла знайти щастя в дрібницях, які її оточували...

                                   ∆.  ∆.  ∆.

   Наступного дня... Робочий день, Зак ще з самого ранку пішов на роботу, а Софі тільки виходила із дому. Коли вона проходила повз головну площу, її хтось вигукнув.

- Софі! - вона обернулася на голос, і побачила, що до неї біжить постійний покупець у її кондитерській.

- А, це ви Марк. Ви щось хотіли?

- Я хотів поцікавитися, чи сподобався вам вчорашній вечір?

- Так, я гарно провела час.

- Так... Ви, б не хотіли...

- Ні, не хотіла б. - раптом біля них зупинився чоловік.

- Лікар Джонсон? Ви не можете відповідати за неї. До того ж, вчорашній вечір пройшов чудово... - Марк подивився на Джонсона із визовом. Джонсона розізлив цей його погляд, і взявши Марка за шкірки, промовив...

- Я страждаю від похмілля, сумую за нею і злюся. Хочеш, відійдемо, щоб я міг вимести на тобі своє розчарування?

- Джонсон, негайно перестань! - Софі встала між ними, і він відпустив Марка, і той пішов в інший бік.

- Софі... - Джонсон протягнув руку... Він хотів до неї торкнутись, такої рідної...

- Що ти робиш?

- Я без тебе в цьому світі ніби сам не свій... Прошу повернися, залишись зі мною... - він погладив її щоку.

- Джонсон... Ти не розумієш.

- Ламаючи голову, не знаю, як мені все змінити... Мій розум каже: Чувак, ти котишся вниз!. А ти стаєш чужою все більше за кожним днем! І все через мене... - з його очей почали текти сльози.

- Відпусти, мені потрібно відкрити кондитерську. - Софі вже хотіла піти, як Джонсон схопив її за руку.

- Ні, не йди, все попереду. Ми будемо разом, обіцяю.

- Джонсон! - Софі із силою вирвала свою руку і відійшла від нього.

- Софі...

- Я не можу! Якби я тебе не кохала! Я не можу пробачити тебе! Як ти не розумієш?!

   Софі обернулася і пішла в сторону своєї кондитерської. А Джонсон, опустивши голову пішов до свого будинку. Він йшов так швидко, що за пару секунд вже стояв біля своїх дверей. Відкривши їх, він вже не міг дати волю своїм емоціям... Джонсон опустився на підлогу... Більше не стримуючи сльози він сидів на колінах і молився, щоб зумів одного разу все змінити. Як йому її повернути і більше не втрачати? Але він лежав на самому дні з усіх можливих атак... Йому без неї тільки вмирати...

                                    ∆.  ∆.  ∆.

   Через декілька тижнів... Наступила весна. Товста біла ковдра розтанула і оголила землю, дозволяючи їй знову дихати і обгортати нас різними ароматами. Ліліан насолоджувалась довгими прогулянками і прекрасною погодою. Іноді, вона відчувала ностальгію і контролююче бажання закричати, що все життя несправедливе.

   Ліліан, Зак, Софі і Джонсон сиділи вже в привичному для них місці. І обговорювали їхні наступні кроки.

- Ти готова шукати свого батька?

- Я б могла, Зак. Але я не впевнена, що це добра ідея.

- Ти заслуговуєш знайти відповіді, Ліліан. А твій батько - єдиний, у кого вони є.

- Ти маєш рацію, Джонсон. Але, кожен раз, коли я шукала відповіді, мені було боляче.

- Я думала, що ти це переборола.

- Я прийшла до висновку, що я у безпеці до тих пір, доки я тут.

- Є дещо, про, що я повинен вам розказати.

    Джонсон витягнув свій ноутбук, обернув екран до них, показуючи статтю.

- Я ввів твоє ім'я і фамілію, і мені вибило цю статтю.

   Софі, Зак і Ліліан вдивились у екран ноутбука. Там було написано: Грегорі Картер - був заарештований через неоплату налогів. Грегорі був власником великої ІТ-компанії "Картер", але компанія збанкрутувала. Ліліан Картер, молодша донька, яка в той час працювала у компанії свого батька, теж була підвергнута судовому переслідуванню. Але, розслідування було закрито після того, як Грегорі признав, що винен."

- Якщо це все правда,тоді скоріше всього мій батько у в'язниці.

- Окружна в'язниця знаходиться в декількох годин їзди звідси. Ми можемо поїхати, коли захочеш.

- Добре, Зак...