Через кілька днів... День проведений у тишині повинен був принести Ліліан трошки спокою. Але вона не відчувала себе спокійною. Її мучили великі тривоги і докори сумління, що дозволила минулому знову себе контролювати. Вона збиралася провідати свого батька, Зак сказав, що в любому випадку поїде з нею.

   Зак і Ліліан прибули в окружну в'язницю ближче до обіду.

- Добрий день... - відчувши впевненість, вона підійшла до інформаційної стійки і попросила дозвіл побачитись із заключенним Грегорі Картером. Офіцер поліції уважно на неї подивився і задав їй питання, якого вона і боялась: "Хто вона така?"

- Я... Його донька, Ліліан Картер. - поліцейський із цікавістю подивився на неї і сказав, що думав, що у Грегорі Картера тільки одна донька.

   Через декілька хвилин...

- Що вони тобі сказали? Вони дозволили тобі із ним зустрітися?

- Я не знаю... Ми повинні почекати... - потім поліцейський повернувся і сказав Ліліан, що Грегорі Картер не хоче з нею розмовляти, тому, що сумнівається, що вона та, за кого себе видає. Але Зак не міг так здатися, він попросив дати йому можливість поговорити з ним.

   Через пів години... Заку вдалося поговорити з Грегорі. Він розказав все, що трапилося із Ліліан і про те, що вона втратила пам'ять. Але Грегорі сказав, що нічого не знає, і що правління компанією тепер перейшло у руки її сестри Патрісії.

- Патрісія получила правління компанією. Вона позбулася від мене і нашого батька. Це все дуже підозріло. 

- Так, це точно. Схоже, що у твоєї сестри справи йдуть дуже добре.

- Точно, і, це означає, що я намагалася поговорити не з тою людиною.

- Ти повинна знайти Патрісію.

- Так, не дивлячись на її погрози.

- Зачекай-но, звідки ти знаєш, що вона тобі погрожувала?

- Не важко здогадатись було, після того як я побачила, що записка була написана жіночою рукою.

- Нам потрібно повернутися додому.

- Ідемо. Я впевнена, що Софі і Джонсон чекають не дочекаються почути, що трапилось.

                                    ∆.   ∆.   ∆. 

   У той же вечір... Зак і Ліліан повернулись пізно і були здивовані, що Софі разом із Джонсоном вже чекали їх. Хоча вони не розмовляли... Джонсон дивився на Софі, а вона коли побачила, що увійшли Зак із Ліліан, відразу підбігла до них.

- Ух! Цікавість вбиває мене! Ти поговорила зі своїм батьком? Що він сказав?

- Я не бачила свого батька...

- Ти хочеш сказати, що ви даремно туди поїхали? - запитав Джонсон.

- Як це можливо?

- Я поговорив із ним, і пояснив, що трапилось із Ліліан. Він мене ледве слухав.

- Це точно діло рук моєї сестри Патрісії. Я повинна знайти її.

   Це був дійсно важкий день, і всього, чого хотіла Ліліан у цей момент - це розслабитися на дивані із чашкою гарячої кави.

- Вже пізно... Я вас залишу, щоб ви відпочили. До побачення, міс Девіс.

   Джонсон дивився на Софі і думав, що вона як завжди проведе його до дверей, але цього не сталось.

- До побачення, лікарю... - вона лише холодно попрощалась із ним.

   Ліліан повернулася до своєї кімнати, і роздумувала із чого почати розмову коли вона знайде свою сестру. Вона згадала, що Патрісія завжди недолюблювала  її, вони завжди сварилися... Що ж буде коли вони зустрінуться?

                                     ∆.   ∆.   ∆. 

   Наступного дня... Ліліан вирішила прогулятися по вулиці... Як раптом почула голос жінки, яка розпитувала жителів про неї. Ліліан повезло, що жителі були не в дусі, і не захотіли говорити із жінкою яка була одягнута у брендові речі, і з машиною, з якої вийшов чоловік, подавши жінці руку, обійняв і поцілував її. Ліліан  одразу впізнала цього чоловіка, тільки глянувши йому в очі... Цей чоловік був її нареченим... А зараз він цілував її сестру Патрісію.