Я ніколи не зраджу...

Nadine Tikhonovitch

Я ніколи не зраджу слово, Бо це моя сила і зброя! Я ніколи не зраджу мову, З якою споріднені кров'ю! Я не можу зрадити батька: Він і матір - святиня моя! Бог не дав мені брата, В серці - молодша сестра! Я ніколи не зраджу книги, Де безліч літер - зірки! Я не зраджу вірші з криги, Де розчинялись думки! Я ніколи не зраджу серце Та вірні свої почуття - Людину, що дзвінко сміється!.. Я ніколи не зраджу життя! Я не зраджу ніщо і нікого! І марно інші регочуть! Я ненавиджу бути слабкою, А сильні зрадить не можуть!

2020-12-06 23:25:19

30

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

•Merili•

Дуже гарний вірш! Я читала з подругою і нам дуже сподобався. У тебе талант.

Відповісти

2020-12-08 12:01:39

1

Nadine Tikhonovitch

@•Merili• дякую)

Відповісти

2020-12-08 12:14:40

Подобається

Оксана

Вірш дійсно сильної людини!

Відповісти

2022-10-08 12:22:16

Подобається

Схожі вірші

Всі

Чуточку внимательней

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !

40

8

2509

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12014