Маленький привид з вишневим серцем
Nadine Tikhonovitch
Твій привид маленький іскристо сміється, Ховає свій сум у вишневу усмíшку І завжди прямує орбітою пішки — Маленький володар великого серця... Він міг би собою лякать перехожих І коханих міняти, неначе маньяк, Але наче маленький вишневий черв'як, Зжирає себе же заради дорожчих... Твій привид палає вогнями із вишні, Сміється, як шут, як дитина, радіє, Чека, як собака, і мріє, і мріє, Ховаючи сльози в разгублені вірші...
2022-10-23 14:17:44
26
5
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (5)
Оксана
Як завжди: по-вишневому чарівно!
Відповісти
2022-10-28 12:59:54
2
Твоя Відьма
Ти настільки вишнева, що я уже перестала споживати щось, якщо там немає вишні 🍒
Відповісти
2022-10-29 23:46:09
2
Nadine Tikhonovitch
@Твоя Відьма Не повіриш, але я — також)
Відповісти
2022-10-30 00:42:51
Подобається
Інші вірші поета
У хмаринці Хто вимикає нам сонце? Нещасно-щасливі "Ми усе подолаємо разом..."
Інші поети
Jobele Dumanag
@word_craftsman
Схожі вірші
Всі
"Hannah"
Jojo Harl
Why would you bully? Was that okay? Nobody helped me, Get out of the way. And i didn't cry. And i didn't lie. I just looked at you. With a fake smile. You could love me. You really could. But you didn't. You left me alone. And then i cried. And then i lied. I left my world, Without any love. Someone will need you. Someone will shout. Listen to the scream. Help the people live. ♡ Inspired by "13 reasons why" Netflix series.
68
6
17209
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12456