Час зберіг тебе...

Nadine Tikhonovitch

Ніч ковтає синє небо. Зазирни із потойбіччя: Я доросліша за тебе – Вкрите зморшками обличчя. І в очах застигне подив – Обдурив годинник нас... Я роблю останній подих Та їдкий ковтаю час. Ти не п'єш смачної кави, Та й у дзеркалі – пітьма, І немає зліше кари, Ніж шукати світ дарма... Ніч ковтає біле сонце, Ніч краде грайливі сни – Засинаю на віконці, Доки спиш ти у труні. Хоч забрав тебе уранці – Я доросліша за тебе! – Час зберіг і юність пальців, І очей блискуче небо...

2021-07-22 20:35:56

33

7

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (7)

Синий Демон

😭

Відповісти

2021-10-29 21:57:00

Подобається

Твоя Відьма

Э вірші, які складно коментувати...

Відповісти

2021-11-25 16:26:01

Подобається

Оксана

Боляче.

Відповісти

2022-10-08 12:11:55

Подобається

Схожі вірші

Всі

"Ми усе подолаємо разом..."

Nadine Tikhonovitch

«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»

52

3

2242

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12151