Вірші
Я - фантом
Я – фантом, що блукає містами.
Я копія книги, що має думки.
Ви здаєтеся мені мазохістами,
бо випускаєте на волю свої бісики.
Я кожного дня знаходжу себе,
Я маю в собі жагу до життя,
Ви корчите з себе велике цабе,
Ретельно ховаєте свої почуття.
Я хочу втекти від цього оточення,
Від заїжджених днів, фраз, думок,
Я давно вже не чую ваше серцебиття,
В душі вашій царить зміїний клубок…
2
0
342
Фантазій твоїх причал
Ти стрімка і повна енергії,
В тобі невичерпний потенціал,
Я малюю твої фантазії,
Я фантазій твоїх причал.
Ти стрімка, як та стріла,
Я не витримую міць твою.
Ти моя сп’яніла й осатаніла,
Моя, Музе, ти не виглядаєш щасливою.
Залежні люди не бувають щасливими.
Я частина тебе, я залежна,
Скажи чому мої вірші робиш такими?
Я не чую відповіді, ти мовчазна.
Так, я рідко тебе згадую,
Я буваю до тебе байдужою,
За байдужість свою перепрошую,
Як не пробачиш – моя творчість вкриється іржою.
6
0
394
Прихильник
Добридень, мій неспокійний світе,
Я без тебе тут без діла тиняюсь,
Придаю значення тому, що відцвіте,
Відцвіте, я ж-бо і не здивуюсь.
Я прихильник невічного, нетривкого,
Прихильник нестійкого, миттєвого,
Вічність для мене не варта багатого,
Я ж-бо прихильник слабкого, ламкого.
8
0
498
Творча зупинка
Зупинилась моя творчість,
Моя голова вже сама не своя,
Вірю я в скороминучість,
Скороминучість мого буття.
Я пишу лиш у своїх думках,
У думках моя творчість і муза.
Я натхнення тримаю в руках,
Але раптом настала пауза
Пауза в діях, руках і словах,
Почуття мої також на паузі,
Вони застряли в тих прірвах,
Що погрузли у моїй тривозі.
5
0
490
Самотній дурень
Як можна просто промовчати,
Коли на серці важкий тягар?
Як можна у натовпі не закричати,
Коли навколо тисячі примар?
Вони всього лише пародії людини,
Зомбовані, вони у мозок твій проникають,
І кожен з них - уособлення тварини,
Що примітивно світ забруднюють.
І крик твій виривається у натовпі,
І серце твоє шукає розумних пояснень,
Ти безнадійно шукаєш світла в пітьмі,
І розумієш, що ти самотній дурень.
10
0
408
Репресії душі
Занадто швидко серце б`ється,
Болить і ниє занедбана душа,
Те серце вже давно до неба рветься,
А та душа ніяк не відпуска.
До світла серце рветься, як шалене,
Мабуть, втомилося від стресу і депресій.
Кричить душа: «Рожеве небо не для тебе!»,
А мозок не витримує її репресій.
Глузує з-за кутка наді мною сонце –
Воно мститься мені за щось,
Прийшов вітер у розбите віконце –
Він шукає в мені когось.
Чи щось, чи когось-неважливо!
Мабуть, в мені ще десь блукає людина,
Якщо не поводжу себе так фальшиво,
Мені ще потрібна остання хвилина.
Чи дасть мені сонце торкнутись тепла?
Воно карає мене, ну і нехай!
Чи очікував ти, що й без тепла я пішла?
Ти смієшся крізь сльози і ледь шепчеш: «Бувай!»,
Ну, а я байдуже говорю: «Ну і нехай…»
8
2
398
Надістота
Чому так сталося не знаю!
Я даремно дні проживаю,
І на зміни якісь чекаю,
Мету свого існування забуваю.
Я даремно сновигаю з дня у день,
І не помічаю жодних зрушень,
Інколи я боюся особистих рішень ,
Для людей я всього лиш мішень,
Мішень для викиду негативу -
Вони влучно у ціль потрапляють,
І в мені вже немає і краплі позитиву,
Таким чином люди мене вбивають,
І перетворюють у біомасу,
Хоча, я, начебто індивід,
Я не виставляю на показ усміхненну гримасу,
Такі як я - це особливий вид.
Я - Вид надістоти у наджитті,
Я борюся з системою стереотипів,
І поки ви купуєте душі недорогі,
Я борюся за наявність принципів.
6
0
489
Створи себе
Ти летиш у ту чортову прірву,
Із людини ти став вже нічим,
Я з тобою, спіймай же ту хвилю,
Будь собою, будь кращим.
Кидай до біса всі ті системи,
Ти не губи себе, а створи,
Ти особливий, ти посланий небесами,
Найкраще від життя ти бери.
Перемагай, будь попереду,
Я знаю, ти здатен на це!
Мій друже, створи свою комету,
Читай, пиши, малюй, люби, твори!
~
І не соромся, що ти не такий, як всі
Це зветься особливий,
Ти просто будь краще,
Будь краще…
~
7
0
492
Давно випите біле вино
Не буду прохати в тебе багато,
Бо не маю ніякого права на це,
Наше біле вино давно вже випито,
Ми розкинулись правдою смутною в лице.
Ми вдосталь сказали і прокричали,
І багато вина пролили й випили,
Так бездумно ламали і знов будували,
Те, що було дане долею - не цінували.
Ми сміялись і плакали, немов діти,
Сліпо вірили у безкінечність,
Почуття почали бідніти, і ми не помітили,
Як дні нікчемні замінили вічність.
Не буду прохати в тебе багато,
Бо не маю ніякого права на це,
Лиш пам'ятай, що був дехто,
Кому ти заміняв небо і сонце.
6
0
491
Вбивці часу
Пора нам з тобою прощатися,
Відпускати наші короткі миті щастя,
Зберегти їх не треба намагатися,
Вони тихенько відлинуть у небуття.
Ми з тобою, мій друже, часто
Забували про час і обставини,
Ми вбивали той час насолодою,
І не відчували за це провини…
Ми з тобою вбивці часу,
Хто б ще так його витрачав?
Ми насолодою наповнили чашу,
Хто б її тепер надпив?
8
0
476
