фотоапарат
Меліса
фокус. фокус розмитий. дихати треба, а, може, і вийти. спазм передує черговому відчаю суті, де душа прикута. схопіть все навпомацки відірвіть, клишоногі тварюки! я закоркована, а хотілося б вилити гнійної сполуки... забирайте двигуни, вони давно поржавіли, це внутрішнє стало доношенням старших, опустілих границь. бийте, і такі вже бита, неважливо скільки, наважливо ким. розмиті кадри виходять вміло, а спогади тліють пустим... весна створює, оживає, підтасовує кращими виростами, а я не рухаюсь, доста отрути, лячно, що виллється темна вість... весна 2021 року.
2021-05-01 20:17:54
7
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Betsy Darson
💛
Відповісти
2021-05-02 08:34:55
1
Блакитноока
Дуже гарно!
Відповісти
2021-05-03 17:54:30
1
Інші вірші поета
він відповідає мені синдром посмішки дорослішання на бордюрах
Інші поети
Marta_Zeppelin
@Marta_Zeppelin
Kathleen Meyer
@kathleen265
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11523
Разве сложно сказать...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3321