висотки-трамваї-печалі
кепрісія
на бруднесенькій стелі кімнатки моїй — тільки боги, і усі хоч у чомусь на тебе кумедно-подібні, буду вчити твої я, не маючи власних, дороги, бо за кожним із геніїв схований хтось божевільний. люди мчаться, тут гамір, тут осінь, заплутані ритми, а я мрію про спинений погляд і мру від досади, буйний вітер збиває зі стойок усі мої рими: я безладно й ганебно про тебе стараюсь писати писати писати. твої думи — це плями дощу на прим’ятій сорочці, я вдягаю по третьому колу — цілуйте, хто-небудь, як не ти, то підійдуть мережива із незнайомців, я ж смертельно-смертельно сумна — так казали поети. без трудів я вміщаю усе, що потрібно, на плечі, я тягаю себе крізь висотки-трамваї-печалі, безпричальна уся, окрім свого рішучого серця: його тягне до тебе — це все, що до шелестів знаю.
2023-10-02 11:17:59
2
0
Інші вірші поета
ні крові, ні поту вологий короб з вишневого льоду вербальні атлети на м'ясокомбінаті
Інші поети
arion _4
@hranutel
Схожі вірші
Всі
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2077
وردةٌ قبِيحة
تُومِي.
و مَا الّذي يجعلُ مصطلحُ الوردة قبِيحة؟ -مَا الّذي تنتظرهُ من وردةٍ واجهت ريَاح عاتية ؛ وتُربة قَاحلة و بتلَاتٍ منهَا قَد ترَاخت أرضًا ، مَا الّذي ستصبحهُ برأيك؟
55
10
3119