остання матір
від зародження право — жовтковий мішок з хлібом-сіллю,
де розгнузданим морем в кістках вимерзало бажання,
крізь римований стогін рождається зламане тіло —
поневолена доля колишніх сміливих торнадо.
серцевинні рідини обіймуть невинне обличчя,
простирадла загорнуть стиди, обморочені мовою,
бо вона — полотно, для спокут запаковане двічі:
вона завжди широчиться в позі, як жінка народжує.
її рот заяложений кров’ю та вищиром звіра,
поміж ніг заховаються клекітні, ядерні кратери,
в ярма пальців потраплять нейрони та ніжне лібідо,
може, діти по правді завсіди похожі на матір?
вона — муза, богиня шляхом шумовиння в легенях,
прілий накип долізе до горла — то кашляєш словом,
молоко її скисле віддасть довгождане марення,
панацею промовистих смертників з вродженим голодом.
там смішлива кімната викручує кістки упертим,
не припиниш заходитись, завше оголено-зламаний,
скаженіє багаттям диявольське друге пришестя,
надиктовує похорон підлим фінальним наказом.
2023-06-27 13:21:51
2
0