Блог
Всі
мій тг-канал
Новини
вітаю!
нарешті дійшла до того, аби створити свій телеграм-канал для віршів. з часом планую додати туди все, що є тут, але можливо з додатковими коментарями, думками та поясненнями, а також буду викладати те, що не вважала за потрібне виставляти ще куди-небудь. можливо, комусь захочеться бачитися зі мною частіше, тож ласкаво прошу:
https://t.me/kaprisiyaa
1
91
Флешмоб від Літературного самурая
Думки вголос, Особисте
#Чому_я_пишу
я трохи запізно висловлююсь, але зараз складно зібрати і світло, і інтернет, і вільний час в одному місці.
також я роздумувала. очевидні речі по типу змоги висловлювати свої почуття теж правдиві, але хотілося залізти кудись глибше.
задумалася, що письменництво - єдина річ на цілому світі, де я відчуваю себе впевнено. мені подобається розповідати про те, що зі мною відбувається: й хороше, й погане, бо це дає мені деяке відчуття автономії над власними думками. насправді тільки так я повністю впевнена у своєму голосі й в тому, що можу зробити щось красиве й корисне з власного життя. взагалі у письменництві я не зовсім така, як у житті - я використовую красивіші слова, я довше роздумую над тим, що хочу сказати й над тим, про що говорити краще не треба. я парадоксально відчуваю себе якнайбільше собою, коли навмисне відходжу від себе. над цим цікаво задуматися.
саме крізь вірші я колись вперше зізналася собі, що потрапила в аб'юзивні стосунки. через декілька десятків віршів і випущених емоцій перестала їх романтизувати. саме через вірші я визнавала й ситуації, в яких сама поводилася неправильно й вчилася себе пробачати. той самий бар'єр між мною-письменницею й мною-мною відчутний й для мене помітний, тому дозволяє дивитися на себе крізь дзеркало й сміливіше говорити про все, що у мене коли-небудь було. в чомусь, мабуть, письменництво для мене - не тільки про можливість ділитися власними думками та баченням світу, а й про можливість формулювати власні думки й відшліфовувати бачення світу. може тому я ніколи не почуваюся повноцінною, якщо довго не пишу.
9
281
пост знайомства
Цікаве, Особисте
ніяк не доходили руки до того, щоб написати щось у блозі - я взагалі не звикла доповнювати свою творчість своєю особистістю. зазвичай просто викладаю на суд публіки й уходжу. але, можливо, прийшли часи щось змінювати.
так. для початку: звати мене юлею, а по-красивому тут я кепрісія - цей нік був обраний ще років сто тому серед переліку красивих імен, котрий я десь знайшла. перекладом його було написано словосполучення по типу "керована примхою" і мені здалося, що моїй творчості й взагалі мені це підійде. а потім прижилося.
на даний момент я вчуся на біотехнолога, тому в моїх віршах доволі часто можна побачити щось про хімічні реакції, математику чи розумне оточення - це я так намагаюся орієнтуватися власним життям)
поза написанням віршів я також активно цікавлюся кіно, особливо в жанрі жахів, і дуже непогано на ньому знаюся. взагалі я люблю дивні й моторошні сюжети, тому в моїх роботах це також буде. прозу я теж пишу (посилання на мій архів є у профілі. а в ньому - посилання на ще більшу кількість моїх соцмереж), але там я ще менш регулярна (і займаю ще більш вузькі та непопулярні ніши). з нереалістичних мрій маю великий потяг до режисури, який, цілком можливо, так і залишиться лише примарною ідеєю.
у віршах я люблю невпорядкованість, нестандартні ритми (або взагалі повну їх відсутність), простоту на користь щирості (а іноді - складність на користь щирості. все по ситуації). якщо що, то знаннями про ритм і рівні рядки я також володію, та іноді можу писати так, якщо настрій буде. але загалом я вже багато років тому для себе закінчила етап, де мені подобається так писати. та все може змінюватися. як каже мій нік (якщо хтось ще пам'ятає початок цього тексту), на цьому акаунті все керовано виключно моїми примхами й бажаннями. просто прагну робити те, що подобається і сподіваюся знайти тих, кому це також буде близько)
дякую за увагу до моєї писанини ❤
Вірші
Всі
сповідь про коханок
не ображайся, мене так навчили.
не ображайся, чи заберись геть,
я не засвідчу своєї поразки:
бо як тоді ти мене зможеш любити?
ти не кохала мене навіть ідеальною,
а вони мене — навіть ще свіжою,
ще до задушливих білих пелюсток —
їхніх замазаних горем долонь,
їхніх губ, що стикались поразкою:
я програла зі свого початку.
тож забирайся геть, дай мені право
народитись новітнім обличчям.
я поверну собі власну беззахисність,
власну мрію для когось розтріскатись,
не ображайся, мене так навчили:
як кохаєш — все одно, що ненавидиш,
і тебе я по праву ненавиджу,
моя непрохана, збочена істина.
усі коханці — закінчені грішники,
усе кохання — все одно, що насилля,
саме тому я так мрію піти,
саме тому за твоїми наказами,
і жодним чином не твоїми руками,
все так і не вміючи плавати.
я ж вбила кожну із власних коханок,
бо я хотіла хоча б одну ранити,
я збираю рідкісні реакції,
я складаю докупи обличчя:
так я вивчилась розмовляти,
вони ж все пробачають за творчість,
скажи чесно, мене можна пробачити?
чи я творча, чи просто нестямна?
якою ти мене бачиш?
це лише риторичне питання,
бо жодна з моїх коханок
не зрозуміла, про що моя творчість.
тож забирайся, будь ласка, геть:
зроби для мене хоч що-небудь правильне:
я все ще міряю власне кохання,
як своє право для когось боятися,
і, повір, все, чого я боюся,
я гіркотою крізь зуби ненавиджу,
і тебе я по праву ненавиджу,
моя опіка над власною карою.
як мене вперше покохають по-справжньому,
я піду, я піду, я піду.
2
0
71
на м'ясокомбінаті
воно чекало на мене, як чекає м’ясник:
білий янгол проти конвеєра пекла,
на товстій шиї — розп’яття зі срібла,
у товстих пальцях — знеструмлене місто
з моїх обірваних магістралей,
аби мене поховали чисту,
пальці влізли мені серед горла,
вправні пальці мені серед тіла,
бо воно ж знає: залізьте по лікоть,
і я попрошу: «залізьте глибше»,
я — розвага, його словом — їжа,
все одно, що зліпили для столу,
все одно, що зліпили для ліжка
все одно, що зліпили для сцени:
я відповім рідиною від серця,
як відріжете все, що негідне.
я чекала на нього так само,
як очікують
своїх перших.
забирайте мене такою:
сирі шматки на засмажену голову
(її воно лишить собі),
тільки дайте мені час відтанути:
ви ж чекали на мене так само,
як очікують
своїх останніх,
аби мене поховали без імені
пальці влізли мені серед горла,
дістали слово за словом за словом,
тепер я по-справжньому гола.
воно чекало,
і я тепер вдома.
тож забирайте мене замість мене,
на прилавках розкладену правду,
він сміється й каже: «смачного»,
він покликав,
і я тепер вдома.
0
0
75
зіткнення галактик
я лягаю крилами сухих аеродромів,
поколінням мрійників всесвітнього потопу,
як усім мислителям, мені усе відомо:
до скінчення вічності не прийду я додому.
як усі поети, я закінчена бродяга,
скупчення зірок, що закодовані чекати,
не шукай, будь ласка, більше зіткнення порядку,
за мільярди років буде зіткнення галактик:
я сяю яскраво, доки світяться мішені
для твоїх улюблених розтягнутих трагедій,
спалахну наказом я далекозорих вчених
та погасну полум’ям твоєї андромеди.
ціла антарктида буде невгомонним морем,
зробляться супутниками невгомонні строфи,
я читаю істини в рядках вічних історій:
врятувались пáрами з минулого потопу.
тож полиш зі мною ти усі мрії про славу,
зіграні лжемовцями на вимерлих октавах,
всі, хто мають шанси під невічними зірками —
скупчення невдах, що закодовані кохати.
1
0
127
