Вірші
Підлабузник
Чи варто казати,
Що на сотню доріг
Є лише один турист,
Який усі здолати зміг?
Він, як сокіл гордий,
Споглядає з висоти
За тими мурахами,
Серед яких є я і ти.
У польоті швидкий,
Сміливий у бою,
На полюванні чіпкий,
Непохитний у строю.
Величний філософ
І найкращий із поетів,
Видатні політики страждають
Од людей його пікетів.
Юрба оглушливо реве,
Коли на площу прилітає він,
Одразу натовп оживе
І не відвернуться од змін.
Великий поводир сліпих
У пустелях диктатури,
Збирач найкращих крихт,
Митець нової світу структури
3
0
251
Розпач
Не завивай, мій друже,
Під старої гітари
Акорди сумні та протяжні,
Як обійми цупкої мари...
Не починай даремні
Співи у глибину ночі,
Бо точно напевно
Не зімкнеш червоні очі...
Ти самотньо продовжиш
Сидіти за столом
У старенькім барі,
П'ючи лікери й вина разом...
Накинеш драну одіж
На сильні, та обідрані плечі,
Вийдеш на світ Божий,
Як страшилка для малечі...
О мій маленький спудею,
Не варто так перейматись!
О мій маленький спудею,
Це не найгірше, що могло статись!
Просто встань негайно
Зі старого цього стільця,
Очі розплющ та поважно
Допий із пляшки винця...
І наодинці з ніччю
Продовжуй славний бенкет!
Кожною набутою річчю
Наводь собі марафет!
Твій образ химерний
Складається з пальто
Й барвистих шарфів,
Яскравих, немов шапіто...
За тобою тягнуться далі
Друзі й незнайомці нові...
Ти йтимеш, лишатимеш кралі,
Хай хоч ноги зітруть до крові
3
1
186
Невідворотність
Хлопче, ти зовсім
Іще дурний...
Краще сядь під сонце,
Соколе золотий.
Не зумієш зрозуміти,
Де правда, а де грим.
Уже долю не спинити,
Тож лишайся молодим.
Не женись пероном
За останнім потягом.
Його не зупинити,
Тож заспокіймося разом.
Затягни легеньку думу,
Що уява прудко накида .
Дрібно тремти зі струму,
Мов коли приходить молода.
За потягом останнім
Лиш пролягає жовтий шлях!
За потягом останнім
Не вженешся й у думках!
Годі мріяти дарма
Про простори всього світу,
Адже дійсності катма
Лиш дасться себе скорити.
Піддайся долі, любий друже!
Вона рахує наперед!
Вона така швидка, що дужо
Переганяє кулемет!
У себе глибше, брате,
Постарайся увійти!
Послаб душевні ґрати
Й до нової йди мети!
Не дивись на квітники,
Що лишаються позаду!
Забудь алеї, смітники,
Дам таку тобі я раду.
3
0
174
Дует
Спадає з вишні
Черговий червоний лист.
Ми у світі цьому лишні
Одні співачка й гітарист.
Шелест чарівних
Митей золотої осені
Простягає хвилини мирні
Безкраїми покосами.
Твій голос, голубко,
Як медовики для вух.
Його звук, моя любко,
Приводить серце в рух.
Твої пальці, соколе,
Перебирають струни душі.
Їхня майстерність коле
Й запуска життя рушій.
Заливаймося у пісні
На довгі ночі золоті!
Заливаймося у пісні
Поки можна далі йти!
Дзенькоче милозвучно
Її нота з висоти,
Поки ти так незворушно
Її змушуєш рости!
Ох, наша люба пісня
Розлилася по полях,
Поки ще не пізно,
Прокладаймо далі шлях.
3
0
141
Хоч слово
А що ти там
На самоті сидиш?
А чому ти так
Насупився й мовчиш?
Заговори зі мною,
Благаю тебе!
Не роби мовчанку грою,
Прошу тебе!
Відгукнися хутко
На мої страшні
Крики в душі,
Не роби болю мені.
Ти скажи хоч слово,
Без нього сходжу з розуму!
Коли ти сидиш так знову
Я горю від сорому.
Що тобі такого злого
Я зробив випадково знов?
Не хотів узагалі лихого,
Та вже вганяєш мене в кров.
Заговори, тебе благаю!
Хоч звук видай у мій бік!
Я вже робити що не знаю,
Хвилина без слів твоїх немов той рік!
Якби волю повну дати,
То розірвав би ти мене.
І не кажи, що не будеш грати
У серце холодне, кам'яне.
Знаєш усю мою любов,
Що сповнює клітину кожну!
Але все знов і знов
Мене ігноруєш, як так можна?!
Геть мені набридло все,
Я облишаю марну справу!
От і сиди собі оце,
А я двері зачиняю з шалу.
Будеш ще шукати
Мої сліди у тьмі нічній,
А потім просто страждати,
Бо нескоро прийде час твій.
Останній в довгій черзі
На відвідини стоятимеш,
Бо вже не знав гри межі
Й дико од самотності волатимеш.
2
0
127
Лиш сила має право
Не спиняй мене даремно,
Ти лиш дурно сили палиш,
Бо вже знаю я напевно,
Що пізніше просто звалиш.
Я тепер продовжу
Споглядати себе в люстро,
Говорити вічно можу
І проблеми розбивати знов.
У моєму світі сила
Тече у венах, у кістках,
Кінцева ворога - могила,
Я знаю лиш один сей шлях.
Твоє тупі старання марні,
Не гідна ти нас спинити,
Єдині шанси й ті туманні,
Тож ліпше дурість зупинити.
Я знов сидітиму отут,
Наодинці зі собою,
Забуду весь стадний люд,
Перемогти їх буде грою.
Мій світ зовсім близько,
Сповнений шалу сили,
Я не впаду ніколи низько,
Протримаюсь на крилах.
Мій секрет нікому ще
Не був відомий, як тобі,
Проте не махай мечем,
Ти лиш піщинка на Землі.
Тебе знищу у пів удару
Й заговорю зі собою,
За дурість цю дістала кару,
Не треба керувати мною.
Збудую ідеальну реальність
Лиш силами своїми,
Для мене лишиться безкарність
Перед рабами моїми.
Стоп-стоп-стоп!
Ти не варта мене спинити!
Стоп-стоп-стоп!
Лиш від безсилля будеш нити!
Звільни для найсильніших
Шлях у височінь думок,
Від злих немає тут добріших,
Тож мовчи свій платок!
3
0
208
Блискучі перемоги
Стрункі ряди наступають
На розгромлених червоних,
Хвилину смерти наближають
Для ворогів своїх кровних.
Козачий полку, вперед,
Ти ідеальний на полі,
Козачий полку, вперед,
Їх ще знищив не доволі.
Блищать під вогнями
Каски, вимазані кров'ю,
Не зупиниш їх мольбами,
Сунуть далі ще стіною.
Не можеш зазнати поразки,
Пливи рікою боїв,
Їхня перемога - уривок казки,
Яку створили для рабів.
Гори трупів позаду
Лежать від поглядом круків,
А ви разом залпом радо
Нагодуєте іще птахів.
Козачий полку, вперед,
Ти ідеальний на полі,
Козачий полку, вперед,
Їх ще знищив не доволі.
Міцні ряди хоробрих тіл
Наганяють жах на тих,
Хто нічого втілить не зумів
І зривається на крик.
Не можеш зазнати поразки,
Пливи рікою боїв,
Їхня перемога - уривок казки,
Яку створили для рабів.
У твоїх очах численних
Відбивається вогонь домів,
Де сиділи вражі офіцери,
А хто чого ж іще хотів?
Козачий полку, вперед,
Ти ідеальний на полі,
Козачий полку, вперед,
Їх ще знищив не доволі.
Загнаний у кут пес
Не витримує удару,
Кида людей під наш прес
І з жахом спогляда стожари.
Не можеш зазнати поразки,
Пливи рікою боїв,
Їхня перемога - уривок казки,
Яку створили для рабів.
Засів у бункері цей щур,
Трясе його від лихоманки,
А стіни обвалює від бур,
Стискається од кістлявої панянки.
Козачий полку, вперед,
Ти ідеальний на полі,
Козачий полку, вперед,
Їх ще знищив не доволі.
Наша ненька знов повстала,
Проти орд нових старих,
Вона знову їх перемагала,
Ряди танули, мов навесні сніг.
Не можеш зазнати поразки,
Пливи рікою боїв,
Їхня перемога - уривок казки,
Яку придумали для рабів.
4
0
141
Переродження
Настане неодмінно
В мішанині цій
День, коли повстане,
Як у далекім краю мрій,
І до всякого достане
Нове сонце яскраве,
Підпалить собою
Безкраїї поля,
Зарослі дикою травою -
Людьми, що ніхто в ролях.
Культурні види
Натомість лиш закріпляться
На ґрунті новому,
Над усіма піднімуться
Й дадуть початок вільнім дому.
5
0
169
Русалка
У синій воді глибокого ставу
Русалка в гордій пливе самоті,
Прийма на себе від сонця заграву
Й дрейфує туди, де стоять мости.
На високім мості тім юнак,
Жваво волосся закинувши взад,
Втомився, либонь, за день неборак,
Стоїть, втупляючи очі чорні навзнак.
Учора він вертався додому
Й кинув додолу згори камінець,
Зачепивши одразу русалку по тому,
Що, тихо співаючи, доплітала вінець.
Помітив знову білеє тіло,
Злякався того, було, не на жарт,
Але в душі не так уж боліло,
Що кидок необережний її вбити не варт.
Він відчував її гострий взір,
Який, проте, жорстоким не був.
Ніби... Манив до берега, де бір,
Аж мовби слова ці почув.
Русалка також звернула на міль,
Простяглася на березі, мов кіт на печі,
Лежала й чекала, юнак той докіль
Крутим схилом дерся по-дурному вночі.
Як став трохи ближче,
То не чекала вона, а перейшла
Туди, де трішки поглибше,
Й за собою знов повела.
І далі не зрушила нікуди,
По пояс у холодній воді стоячи,
Потічки спадали зі сорочки туди,
Яку ночами з гілок збирала біжучи.
Торкнеться її тіла просто вже,
Воно, либонь холодне, та все манить,
Ніжно поцілує, пригорне, збереже,
Візьме зі собою й не дозволить іспоганить.
А вона лиш цього й чекала,
В обійми міцно вмить його взяла,
Не раз уже так перемагала,
Та й тепер до ями водяної завела.
Сріблясті бульбашки на воді,
Немов перли з тисяч раковин,
Поверхню, мов окріп, збурили тоді,
По хлопцю ж лиш ім'я було на березі, на знакові.
8
1
162
