Двадцять перша
Я стояла на краю. Мене оточував той самий чорний туман в якому палали багряні блискавки.
-А як ж заборона-пронеслась думка в голові, проте її змило хвилею нових.
Темно чорна сукня м'яким шовком обіймала мої плечі. Вона мов вода, обтікала тіло, щоразу змінюючи свої обриси. Багряні, як кров рукавички до ліктя облягвли руки. А за спиною. Я відчувала два крила. З чорного пір'я, і кривавою облямівкою. Я побачила всіх. Вони стояли знизу і заворожено розглядали мене. Під ногами розкинулося нічне місто. В пожежах, руйнуваннях, сиренах. У всій красі апокаліпсису і владі хаосу. Крок і мене вже не стане. Я красиво впишуся в загальний пейзаж.
Раптом відчула на талії чиїсь руки. Алекс легко балансував на краю огорожі, поруч зі мною, ледь торкаючись своїми срібно-чорними крилами моїх.
-Все буде гаразд. - він тихо почав- просто дозволь забрати тебе звідси.
Дозволити? Тобто? І тут я побачила що як тільки він наблизився, блискавки оточили його щільним кругом. Проте його руки чомусь не чіпали. Вони захищають мене. Ми одне ціле
-А як же ш заборонне тавро?
-Я не розрахував сили -його голос злегка тремтів-ти сильніша ніж виглядаєш. Тому я щоб особливо не марнувати часу поставив лише психічний блок. Який зруйнувався від вибуху, який зробила Марта. Просто розслаблся. Пусти мене до себе
Проте єдине чого я хотіла- зробити цей крок. Закінчити ці страждання. Ідея. Спалах. Божевілля
Я потягнулась до нього. Блискавки розьупилися випадково зачепивши його руки. Він скрикнув забравши їх. Проте я не пручалась. Я сама наближала цей момент. Алекс розумів що я хочу. 10 сантиметрів до його обличчя. 5. 3. 1. Він заплющує очі. А я пускаю його руки і лечу назад. У пітьму. Лечу, так і не розгорнувши крил.
Продовження слідує
-А як ж заборона-пронеслась думка в голові, проте її змило хвилею нових.
Темно чорна сукня м'яким шовком обіймала мої плечі. Вона мов вода, обтікала тіло, щоразу змінюючи свої обриси. Багряні, як кров рукавички до ліктя облягвли руки. А за спиною. Я відчувала два крила. З чорного пір'я, і кривавою облямівкою. Я побачила всіх. Вони стояли знизу і заворожено розглядали мене. Під ногами розкинулося нічне місто. В пожежах, руйнуваннях, сиренах. У всій красі апокаліпсису і владі хаосу. Крок і мене вже не стане. Я красиво впишуся в загальний пейзаж.
Раптом відчула на талії чиїсь руки. Алекс легко балансував на краю огорожі, поруч зі мною, ледь торкаючись своїми срібно-чорними крилами моїх.
-Все буде гаразд. - він тихо почав- просто дозволь забрати тебе звідси.
Дозволити? Тобто? І тут я побачила що як тільки він наблизився, блискавки оточили його щільним кругом. Проте його руки чомусь не чіпали. Вони захищають мене. Ми одне ціле
-А як же ш заборонне тавро?
-Я не розрахував сили -його голос злегка тремтів-ти сильніша ніж виглядаєш. Тому я щоб особливо не марнувати часу поставив лише психічний блок. Який зруйнувався від вибуху, який зробила Марта. Просто розслаблся. Пусти мене до себе
Проте єдине чого я хотіла- зробити цей крок. Закінчити ці страждання. Ідея. Спалах. Божевілля
Я потягнулась до нього. Блискавки розьупилися випадково зачепивши його руки. Він скрикнув забравши їх. Проте я не пручалась. Я сама наближала цей момент. Алекс розумів що я хочу. 10 сантиметрів до його обличчя. 5. 3. 1. Він заплющує очі. А я пускаю його руки і лечу назад. У пітьму. Лечу, так і не розгорнувши крил.
Продовження слідує
Коментарі
Упорядкувати
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку
Показати всі коментарі
(1)
Двадцять перша
Ну , то я чекаю🙄
Відповісти
2018-09-20 14:09:18
2