Коли я розплющила очі наді мною розкинулося бездонне зоряне небо. Його обрамлювали верхівки темно зелених сосен. Поруч горіло вогнище. Язички полум'я витанцьовували хороводи, поглинаючи і так невелику кількість сухого гілля. Поруч мирно сопіла Яна, а Ді сиділа з долонею на її чолі. Трохи далі вмостилися Алекс і Влад. Вони виглядали втомленими, подряпаними, але живими. Хоч хлопці і мовчали, та переглядалися так, ніби от от повбивають один одного. Трохи далі стояло дві чималі палатки.
Раптом Ді помітила, що я отямилася і посміхнувшись допомогла мені сісти. Голова просто розколювалася, а шум у вухах лише погіршував ситуацію. Діана помітила моє скривлене обличчя і приклала свої пальці до скроеь. Вони були холодними і біль потрохи йшла. Я з подивом помітила що в її долоні зібралося трохи сивого димку який розвіявся з першим моїм подихом.
-Що взагалі сталося? - я зовсім нічого не розуміла
-Ми потрапили в аварію. Машина зірвалася з обриву, бо водій чомусь відключився. Я перевіряла пульс, дихання, все....Загалом він загинув.-я ковтнула клубок у горлі-Оскільки всі телефони зламалися, а назад на дорогу нам не вибратись ми будемо йти паралельно до неї, доки не знайдемо місця щоб вибратися. Або доки не дійдемо до міста. Поки ви були непритомні я з хлопцями перенесла всі речі подалі від місця аварії . Ну і вас теж.
Від передозу інформації паморочилося в голові.
-Хлопці занесіть Яну в палатку. Стає прохолодно.
-Ну як же ж не допомогти прекрасній дамі занести ще прекраснішу даму-приколюючись сказав Влад
-І як ж не скористатися можливістю не бачити хоч 2 хвилини страшненьку дівчику поруч. - продовжив Алекс
Хлопці пирхнули і поволокли Яну в палатку. Я знову задрімала. Розплющивши очі побачила лишеВлада біля вогнища. Мені захотілось трохи побути одній тож я пірнула в нічний ліс. Обравши для роздумів галявину, добре освітлену місяцем я всілася на повалене дерево.
-Тільки но подивіться-почувся позаду знайомий Алексів голос. Що в нього за звичка підкрадатися ззаду?- самотня дівчинка блукає нічним лісом. Що смерті своєї хочеш? Можу організувати
-Дякую, я послуг похоронного агенства не потребую.
-Ну нічого. Якщо що то я завжди поруч.
Його рука раптом схопила мене за плече, різко зжавши пальці. Ідея прийшла неочікувано. Я, вкусивши його зап'ястя різко побігла геть, скориставшись його здивуванням. Бігла навмання, куди бачили очі і раптом зачепившись за щось стрімголов падаю додолу. Алекс швидко підбіг і підійняв це "щось." Ним виявилася пляшка з фіолетового скла, а всередині чітко проглядався контур карти. Хлопець схопив мене за руку, через що кров втекла геть з мого обличчя. А перед очима закружляли зорі, місяць, Алекс, качкодзьби і ванільне морозиво. Наступна мить і ми вже біля палатки. Я настільки здивувалася, що забула як говорити. Алекс з серйозним виразом обличчя кликнув всіх до нас. Відкоркувавши пляшку він дістав карту і ще щось заплутане в тканину. Розгорнувши карту ми ахнули. Вона була пронизана ніжно блакитними променями які переливалися і блукали картою, щорвзу змінюючи своє місце розташування. Територія була незнайома, а знизу неймовірно дрібним шрифтом писало: Australia.
-Щ,що це? - я нарешті отямилася від ступору. Проте моє запитання проігнорували. Алекс склав карту, і запхавши її собі в бананку розгорн ув тканину. Там була підвіска з чистого срібла у формі кола і дерева всередині, на чорній стрічці. Вона одразу припала мені до душі. Зненацька підвіска засвітившись, злетіла вгору. Всі слідкували за польотом, немов зачаровані. Та так воно напевно і було, якщо взяти до уваги що ми спомтерігали за літаючим шматком срібла. Раптом він завис наді мною, деревце лягло у впадинку на шиї, а стрічка зав'язалася. Очі решти стали розміром з блюдця. Та й мої напевно теж. Усі почали переглядатися, мов говорили мовою, доступною лише їм. Підвіска потепліла і я побачила прозорі трубочки, які йшли від кожного і заплутувалися в химерну павутинку. Я вже не мала змоги дивуватися. Навколо відбулися зміни. Мов друге дихання відкрилося. На руці кожного я побачила чорне татуювання, схоже на латині. Моє було ледь помітним, мов написане білою ручкою по білому папері. Захопившись розгляданням власної руки, я не помітила що всі дивилися на мене. Схоже вже думають в яку дурку мене здавати.
-Ти щось бачиш на руці ? -цілком серйозно запитала Ді.
-Так. Надписи.
Ні це вже їй Богу якась наркоманія. Решта схоже так само думала.
-Ні ні ні!- зарепетував Алекс і я побачила перед очима вогняний розчерк.