Я повільно опускаюся вниз. Зсередини озеро здається бескінечно широким і простягається набагато далі ніж можу побачити. Ноги торкнулися дна. Проте ні, я не впала, а просто стояла, мов очікуванні якогось підводного тролейбуса. А може я чекала губку боба?
Озирнувшись я побачила дзеркало в повний ріст. Звісно, до абсолютного краху моєї психіки не вистачало лише задзеркалля.
Виглядала я м'ягко кажучи так собі. Ні звісно я ніколи не була красунею. Проте зараз в русявому волоссі заплуталися водорослі, під очима - синяки, а джинси порвані після вчорашньої бійки. На подіум фешин віку я явно не дотягувала.
Раптом від скла відділилася майже точна моя копія. Трохи старша, в кілька разів красивіша і з бездонними зеленими очима, сповненими болю.
О ні напевно це німфа. Або русалка. Або водяний. Я пирснула від такої думки, згадавши відому пісню водяного.
-Тобі напевно цікаво хто я?
-Навіть незнаю. Мама нічого не казала про те чи можна говорити з незнайомими підводними тітками
Дівчина болюче скривилася на слові "мама". Проте вже через секунду обличчя знову розгладилося.
-Думаю в такій ситуації вона дозволила б.
-Допустим, то хто ти?
-Я не можу сказати зараз
-Капець, в тебе логіка! Спершу пропонувати розповісти, а потім казати в наступний раз
Дівчина нахмурилася:
-Потрібно було хоч якось почати розмову. А то ти далі б своїх водяних уявляла б
Я присвиснула, наскільки це було можливим у воді.
-Загалом, я прийшла щоб розповісти про те, що зараз відбувається.
-Ну зараз я стою і говорю з якоюсь дівкою, в болоті, в лісі, на межі з божевіллям
-Я про те що було вчора і що буде далі
-А чи можна тобі вірити?
-Нікому не можна вірити- гмикнула вона. Відповідь мене задовольнила, тим часом як вона продовжила:
Так от існує два світи. Справжній і
-Несправжній?- перебила я
-Кооись твій язик тебе в могилу заведе-не сердито сказала незнайомка. Але впринципі ти права. Другий світ - еферний. З думок, почуттів, снів, несказаних слів.
У справжньому світі є теперішнє, минуле, майбутнє. Те що було і те що буде. І все йде тільки вперед. Зокрема час
А ось у другому, паралельному світі часу немає взагалі. Тобто він є, проте в розмірі однієї секунди, розтягнутої на 1000 років. Все існує в розмірі тієї секунди. Там черпають енергію. Проте секунда не може бути вічна. І ось, коли сплинула та 1000 років паралель зникає. Або її хтось оновлює жертвою свого життя. Доброволець який стрибне в озеро Правди. Зазвичай цей стрибок не переживають, бо озеро нещадно карає за кожну брехню, яку ти колись сказав. Щоб полегшити біль проходять три етапи. Вогонь, землю і повітря. Того хто пройшов усе озеро забирає на дно, випустивши взамін душу. Вона і стає тією секундою.
-Крутооо- я майже немала слів-Але хто на таке погоджується
-Відбирають щороку 1000 дітей. Потрібна саме дитина, щоб було найбільше шансів пережити біль брезхні. Усі хто противляться помирають. Зазвичай з всіх формують групи по 6 людей. До озера доходить лише 1
-Та все ж як на таке можна дати згоду
-Та група, що дійде стане нереально знаменитою і багатою. Та й помре лише один. Всі впевнені що саме вони виживуть. + загиблий обирає нового правителя еферного світу. Бути в центрі такої події, означає ввійти в історію. Зараз правитель -Аїд. Специфічний дядечко, король царства мертивих і на додачу прийомний батько Александра.
-Це багато що пояснює-гмикнула я
-Аїд переконаний, що секунду можна зпбрати насильно з душі того, хто зробить його правителем вдруге. Проте з його поганою славою, всі тільки й чекають того, щоб зняти недоторканість і навіки поселити його в цьому дзеркалі - дівчина провела рукою по срібній рамі
-Зараз він розносить по невірних його владі країнах вірус, який робить людей канібалами. Ваше місто вже захоплене.
Душа впала в п'ятки, пробила дно озера і лише діставшися ядра Землі повернулася назад.
-Якимось чином тебе занесло в цю 1000 дітей. Значить у тебе є якісь здібності
-А, а де цей світ. Еферний
-Поруч. Зовсім поруч. А зараз час, який я зупинила повертається.
От і почала виднітися постать Алекса, пірнувшого за мною. Незнайомка безслідно зникла, а я не придумала нісого кращого ніж заплющити очі й повиснути на шиї хлопця, коли його руки торкнулись моєї талії