Десята глава
Так це був він. Але зовсім не в тому стані, в якому ми цого залишили. Погляд був каламутний, мов вода в якій зо дві годинки лежало мило, а темно-сині очі впивалися в напівпорожню пляшку. В ній переливався напій бурштинового кольору.
-Тільки б це був живчик,
подумала я і рухнула обличчям вниз на землю.
Хлопці занесли Яну в намет, який виглядав ніби пережив ядерну війну, та ще й стояв в ямі. Та схоже сестру вже нічого не хвилювало.
Ми всілися біля вогню. Мої очі ковзали по обличчях: п'яний до чортиків Алекс, замислений Влад, сонний...
-Стоп, а як тебе звати? - звернулась я до новенького
-Я Волтер.
-Дав же Бог ім'я...
-Заткнись!!!,- перед моїми очима пролетіла пляшка, і розбилась на тисячі шматочків. Алекс був не в гуморі. Або принаймні зараз його настрій був не яскравіший від сковорідки:
-Ти адекватний?????? Нам всіх погано. Але один ти тут казна що витворяєш!
-Та пішла ти... його зіниці звузилися до розміру сірникової голівки. Було відчуття що він ледве стримується щоб не жбурнути в мене ще чимось.
-От і піду. - і я повільно пішла геть. Під ногами ламалися сухі гілки, кілька разів щось живе пробіглося повз. Але мені було байдуже до всякої живності, навіть якщо вона мене з'їсть. Я просто хотіла побути сама.
Раптом зупинилася на краю великого обриву. Знизу синім божевіллям манила до себе буйна річка. Вона нагадала очі Алекса. Такі ж глибокі і...безжалісні Численніі пороги пінили її води, які билися об скелясті, гострі береги. Позаду шуміли сосни, тихо шепочучи. Стрибнути. Моторошна думка від якої застиг пульс. Зупинити все...
-Тільки б це був живчик,
подумала я і рухнула обличчям вниз на землю.
Хлопці занесли Яну в намет, який виглядав ніби пережив ядерну війну, та ще й стояв в ямі. Та схоже сестру вже нічого не хвилювало.
Ми всілися біля вогню. Мої очі ковзали по обличчях: п'яний до чортиків Алекс, замислений Влад, сонний...
-Стоп, а як тебе звати? - звернулась я до новенького
-Я Волтер.
-Дав же Бог ім'я...
-Заткнись!!!,- перед моїми очима пролетіла пляшка, і розбилась на тисячі шматочків. Алекс був не в гуморі. Або принаймні зараз його настрій був не яскравіший від сковорідки:
-Ти адекватний?????? Нам всіх погано. Але один ти тут казна що витворяєш!
-Та пішла ти... його зіниці звузилися до розміру сірникової голівки. Було відчуття що він ледве стримується щоб не жбурнути в мене ще чимось.
-От і піду. - і я повільно пішла геть. Під ногами ламалися сухі гілки, кілька разів щось живе пробіглося повз. Але мені було байдуже до всякої живності, навіть якщо вона мене з'їсть. Я просто хотіла побути сама.
Раптом зупинилася на краю великого обриву. Знизу синім божевіллям манила до себе буйна річка. Вона нагадала очі Алекса. Такі ж глибокі і...безжалісні Численніі пороги пінили її води, які билися об скелясті, гострі береги. Позаду шуміли сосни, тихо шепочучи. Стрибнути. Моторошна думка від якої застиг пульс. Зупинити все...
Коментарі