Я прокинулася. Ніби й не спала. Над очима був зеленавий верх палатки, а до мене потроху приходило розуміння того, що ж вчора відбувалося. Точніше розуміння не розуміння ситуації. Я десь на краю географії, в лісі, без мобілки, та ще й в кругу сектантів - шизофреніків. З дивною картою і деревом на шиї. Здавалося навіть якщо ця компашка перетвориться на фей і полетить у вирій я не здивуюся .
Проте варто виповзати з цієї палатки, бо кожним сантиметром шкіри я відчувала багату фауну цього лісу.
Назовні я побачила картину маслом: Ді робить спроби закип'ятити воду в чашці, Влад лежить на землі обличчям вниз, на його спині карта яку розглядає Яна, а Алекс в неймовірних кількостях поїдає зефір.
-Ей, ти, зупинися. В нас обмеженаа кількість їжі- сказала Діана до останнього, відбираючи в нього відкриту пачку.
-Ой, харчів мало, а його-я кивнула на Алекса-ми не прогодуємо, то чому б не прирізати і не з'їсти його?
-Моя хороша, в тебе вже дах поїхав. Каніібалізм недопустимийй в більшості пристойних суспільств. Хоча по тобі і не скажеш, що ти з такого.- Алекс нарешті відволікся від їж
-А в тебе дах не поїхав би, якби ти опинився сам в лісі з фізично сильнішими психами, які махають ножами перед лице і літаючими деревцями зі срібла
-Ой і не таке пережив.
Нашу "милу" розмову перервала Ді:
-Давайте вже збиратися, бо ніколи не виберемося з цієї діри
-Ввімкніть свою магію, посипте нас чарівним пилком, позвіть єдинорога врешті решт- сказала я
Алекс подивився на мене як на дурепу, покрутив пальцем біля скроні і пішов складати палатки.
Схоже для інших це був якийсь знак, і всі почали метушитися і збирати речі.
Хвилин через 30 ми, спихнувши тяжкі речі на хлопців пішли лісом. Орієнтувалися на край дороги, високо високо на пагорбі. Він час від часу зникав, а потім знову з'являвся з-за дерев.
Я не хотіла говорити і тому трохи відстала від решти. Мій мозок досі не мирився з сектою фей Вінкс, тож я просто розглядала дорогу. Трохи праворуч я помітила озеро. Ну як озеро, болото болотом. Темно-зелена вода була вкрита тонким шаром опавшого листя. З вигляду воно було досить глибоким, проте невеличким і ідеально круглим, мов колодязь.
Раптом, я, скорючись якійсь невідомій силі побігла й стрибнула прямо в смарагдову безодню