Мене збудив відчайдушний крик сестри про те, що ми все проспали. А, як відома саме ця фраза найкраще проганяє дрімоту зранку, тож я, мов підстрелена зіскочила з ліжка. Проте подивившись на годинник заспокоїлася - 6 ранку, ну от, що ми проспали? Кукурікання півнів? Здається навіть вони ще сьомий сон бачать. Зайшла до Яни, у якої була істкрика на грані епіоептичного приступу. Проте я звикла на таку реакцію сестри, тож особливо не дивувалася.
-Ти з глузду з'їхала? 6 ранку, а в школу на дев'яту.
-А зібратись?!
-Ти 3 години збиратися хочеш?
-А що, 15 хвилин?
-Так - я зовсім не розуміла, що вона хоче робити протягом трьох годин.
-Ой, з тобою все ясно. Без двадцяти дев'ять збуджу - схоже Яна образилась
-Прекрасно! Відповіла я і побігла в обійми тепленького ліжечка. Зараз мене її образи не хвилювали.
Слова дівчина не дотримала і я прокинулась о 8 від шуму фену в перемішку з істеричними і не зовсім цензурними криками сестри про те, що закінчився її улюблений лак для волосся.
-Ти за 2 години лише помила голову? - ні це дитя мене колись доконає.(хоча насправді дитя я, бо Янка на рік старша хоч і 9 як я)
-Ні, ще душ прийняла
-О Боже за що ця кара небесна на мою голівоньку? Нам через - я глянула на годинник-20 хв виходити.
-Та ну тебе-сестра нахмурившись зачинила двері перед самим моїм носом. Ну допустим. Кілька хвилин і я вже сиділа в коридорі і вислуховувала ниття Яни щодо того, що вона не може знайти цілих колготок. В результаті коли ми захекані підійшли до свого класу, лінійка якраз закінчилася. Класна керівничка намагалася зібрати нас в яку не яку групу. Проте 9-А противився будь якому контролю, розбігаючись хто куди. Нарешті в неї вийшло невеличке "стадо" тих, хто не встиг втекти.
-Любі діти!-її голос монотонно відлунював у вухах проте так і не доходив до розумів учнів. Давно завчееі промови не цікавили нікого- Ось ви вже 9 клас, і я надіюся, не вірю, а саме надіюся, що ви станете відповідальнішими, краще вчитиметесь, а головне
Проте договорити їй не вдалося, оскільки хтось з натовпу перервав її:
-Не меліть дурниць, нам ніколи такими не бути. Давайте краще по факту, бо промови ми напам'ять знаємо
-Ех, Сашко краще б ви так Шекспіра знали. І правила поведінки. Скажи ти хоч колись змінишся?
-Ірино Павлівно, а ви хоч колись запам'ятаєте, що я Алекс, а не Сашко.
-От коли ти змінишся тоді й запам'ятаю.
- У наступному житті так у наступному житті - вдавано зітхнув хлопець. В цей момент я думала з неба скинуть Оскар.
Проте схоже Ірина Павлівна не шукала конфлікту тож продовжила
-Хочу нагадати, завтра двохденна мандрівка з ночівлею в лісі. Список речей які варто взяти на сайті школи. А і ще в нас новенька. Це Катя.
Вона смикнула мою руку вгору, що я ледь не скрикнула від болю.
-Де вона? -схоже це був Алекс
-Ось-і моя рука знову ледт не вискочила з плечового суглобу.
-Аааа. Це дівчина?
Я нахмурилася. Схоже він авторитет класу, тож від таких насмішок я запросто могла стати ізгоєм:
-Прикинь. Ти схоже дівчат в свому житті не бачив.
-Та ні, повір вже. Я таких як ти, за дівчат не вважаю.
-А я таких як ти за хлопців!
-Як приємно мати однодумців.
І Алекс зник у натовпі, як і Ірина Павлівна. Я залишилась одна.
-Привіт, я Ді. Тобто Діана. - обернувшись я помітила милу дівчину, з волоссям кольору кави й іскорками сміху на дні горіхових очей.
-Чуєш, ти вибач мого брата. В нього кхм кхм специфічна манера спілкування.
-То Алекс твій брат? -приязнь зникла так швидко як і з'явилася.
-Двоюрідний. Ми живемо в одній квартирі.
-І на всіх він, кидається?
-Угу. Навіть на воду кричить коли та загаряча в душі.
Я уявивши цю картину пирхнула:
-Дай свій номер телефону, будемо на зв'язку .
-Гаразд-Ді нашкрябавши щось на клаптику паперу подала мені, і махнувши рукою пішла.