Вірші
Магія нічного міста
Магія нічного міста
Зачарує мене і тебе
Неважливо, хто ми і звідки -
Кожного вона забере.
Ми біжимо й сміємося в голос
І здається, ввесь світ під ногами
Яка різниця, що там у когось,
Коли от-от торкнемось небесами.
Забудемо про біль і горе,
Знайдем розраду у зірках,
І хоч не завжди по коліна море, але життю ніколи
Не вартує страх.
Світла охоронці, ліхтарі,
Оберігатимуть сон парку.
Падатиме листя до землі,
І ніч розтане в променях світанку.
Хоч ти й мовчиш і дивишся у небо
Слова - лиш подих, лише звук
Мовчання - не завжди проблема,
Коли розповіси усе дотиком своїх рук.
6
0
182
Чорне я, а ти біле
Чорне я, а ти біле
Я люблю сонце, а ти любиш зливи
Наш союз... Невже він можливий?
Відмінності - хіба вони не важливі?
Знаю, я надто вразлива
Багато мрію - і це шкідливо
І десь там, у душі, надії лелію,
Що, можливо, колись тебе я зустріну.
Хоч розділяє нас тиша вокзальних станцій
І зоряного неба полотно
Чи для нас це завада? Не знаю.
Сподіваюсь, ти не забудеш мене, наче сон
4
0
182
Я зустріну тебе восени...
Я зустріну тебе восени,
Серед жовтневого листопаду
Ти триматимеш книжку
А я, наче листя, до рук твоїх раптово впаду.
Та дивитимешся на мене -
Рум'янцем заллє мені щоки,
Я заглядатиму тобі в очі -
Побачу там свої роки.
Знайду тебе в осіннім шепотінні,
І шурхотінні листя золотого,
Де ж ти блукав? Кого зустрів?
Невже вдалось мені знайти нарешті того?
Та ні, це все лиш випадковість
"Вибачте", - скажу я тихо
А ти.. всміхнешся затишно натомість
І зникнеш серед золотих дерев.
Забув ти книгу у моїх руках,
Неначе слід залишив незбагненний,
В моїх думках такий вогненний!
Але ти зник.. шукати тебе - марно!
І в парку тепер дощ, сіро й хмарно..
4
0
191
Читаю твоє питання
Читаю твоє питання
Серце сильно калатає знову
Відчуваю навколо повітря дрижання
Ну що ж, почнемо заново цю розмову.
Стою одна посеред вулиць,
Де холод огорта мої долоні,
Де від туги змикаються мої вуста.
Немає сенсу в суперечному двобої
Шукати те, від чогО душа моя пуста.
І відгуком сумним міста
Останні літні дні прощають.
І осені неначе пелена густа,
Залишає відбиток багряний
5
0
196
в навушниках грає пост панк
В навушниках грає пост панк
І так начхати на все, що навколо
Нічна дорога, сонний ліхтар
І в темряві хитаються віти дерев так кволо.
Я чую вокаліста соло
І затяжний гітарний гриф
Не помічаю вже нічого,
Усміхаючись під барабанний ритм.
Я згадую твої слова, що
В пісні відгук віднайшли.
Як ти шукав, та не знайшов
Єдину ту, що серце б підкорила.
Шкода, що ти не зрозумів,
Як близько щастя майоріло
Невже ти помітити не зумів?
Ось я! Як до тебе моє серце горіло?..
5
0
148
Самотня
Самотня посеред парку
Дощ пробивається у кожну шпарку.
Тканина куртки, просякнута водою -
Саме тоді відчуваю себе живою.
Закриваю свою парасолю,
Забираюсь від листя покрову
Сірі хмари над головою,
Краплі холодні не знають спокОю.
Я не хочу ховатись від зливи,
І не хочу тебе забувати..
Дотик руки, погляд тремтливий
Не в змозі я це приховати.
4
0
184
Літо
Проживаю своє шістнадцяте літо
Емоцій - море! Ніде подіти!
Моє волосся куйовдить вітер.
Лечу пригодам назустріч привітно,
Кожен день, немов ватра палає
Літні ночі сутеніють зорецвітно,
І пісня з наших уст лунає
Життя буяє у всіх своїх барвах
Щодуху біжу в далечінь
Руки в пурпурових мальвах,
І силуетів наших кілька мерехтінь.
3
0
258
Пил
Моя творчість для тебе — це пил,
Таких віршів ти бачив вже сотні.
Не зайде моя зірка за небосхил,
Для тебе ці твори — такі безтурботні
Не хочу повторити досвід Франка:
Томи видавати, багато писати.
Але врешті, ні з ким щастя не зазнати
Або Кобилянської досвід гіркий -
Кохати людину впродовж років,
Залишилося все лиш у рамках мрій,
Не відповів взаємністю коханий їй
То яка ж тоді цінність творів моїх?
Невже лише треба писати й забути?
Щоб лежали вони на полицях твоїх,
Припадаючи пилом, бо нічого уже не вернути?
© Дівчина Осінь
7
0
228
Ассоль
Як моряк-відчайдуха, ти покинув причал
І залишив чекати одну,
Не зважав на мою печаль,
Чому ж утікаєш? - досі не збагну.
Поки пригодами наситишся ти,
Я сидітиму, наче та Ассоль,
Чекаючи твоїх пурпурових вітрил.
Серед плюскоту хвиль і бризу морського
Чутиму твій такий далекий і рідний голос.
Гадатиму, як складеться дорога,
Чи вернешся до рідного порога.
Ти живеш стихією, а я боюсь штормІв
Кидаєшся в шквал з головою,
І робиш те, чого б не зумів.
Я знову сиджу на пірсі,
Виглядаю твій корабель,
Не знаходжу себе
в повсякденності втісі,
Не малює вже моя акварель.
Чому б не розірвати шаблон?
Залюбки це зроблю!
Океан забирає мене в свій полон.
Шукаю я човен - і пливу! Я пливу!
Не лякають сильні вітри
і гребені хвиль височенних,
Вже не чекаю твоїх вітрил,
В передчутті пригод нескінченних.
5
1
239
Онлайн
Ми спілкуємось лише онлайн,
Ніяких здогадок що буде далі.
Ми спілкуємось лише онлайн -
Досі лишаємось у віртуалі.
Ти виходиш з мереж -
І все завмирає знов
Посередник між нами - екран
Не розірвати його оков.
Не чула твого голосу,
не бачила очей.
Лишився десь той відгомін
безсонних тих ночей.
Пов'язують лиш літери,
І ти колись минеш.
Залишимось іконками
серед інету меж.
4
0
156
Ти не намалюєш мій портрет
Ти не намалюєш мій портрет
І не торкнеться до паперу олівець.
Стоятиме в кутку старий мольберт
Звелося все давно вже нанівець.
Нема натхнення,
світло падає не так,
В палітрі фарб не вистачає
Та навіть музика не грає в такт.
Марно трудивсь, усе коту під хвіст!
І поспіхом усе складаєш по шухлядах.
Невже десь розгубив ти свій мистецький хист?
І вогник вже згасає у твоїх лампадах.
© Дівчина Осінь
4
2
202
