Ассоль
Дівчина Осінь
Як моряк-відчайдуха, ти покинув причал І залишив чекати одну, Не зважав на мою печаль, Чому ж утікаєш? - досі не збагну. Поки пригодами наситишся ти, Я сидітиму, наче та Ассоль, Чекаючи твоїх пурпурових вітрил. Серед плюскоту хвиль і бризу морського Чутиму твій такий далекий і рідний голос. Гадатиму, як складеться дорога, Чи вернешся до рідного порога. Ти живеш стихією, а я боюсь штормІв Кидаєшся в шквал з головою, І робиш те, чого б не зумів. Я знову сиджу на пірсі, Виглядаю твій корабель, Не знаходжу себе в повсякденності втісі, Не малює вже моя акварель. Чому б не розірвати шаблон? Залюбки це зроблю! Океан забирає мене в свій полон. Шукаю я човен - і пливу! Я пливу! Не лякають сильні вітри і гребені хвиль височенних, Вже не чекаю твоїх вітрил, В передчутті пригод нескінченних.
2021-08-22 07:31:02
5
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Блакитноока
😍😍😍
Відповісти
2021-08-22 18:22:54
1
Інші вірші поета
Магія нічного міста Ти не намалюєш мій портрет Читаю твоє питання Літо
Інші поети
Keiana Smith
@crazyreader99
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12418
Разве сложно сказать...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
4076