Ти не намалюєш мій портрет
Дівчина Осінь
Ти не намалюєш мій портрет І не торкнеться до паперу олівець. Стоятиме в кутку старий мольберт Звелося все давно вже нанівець. Нема натхнення, світло падає не так, В палітрі фарб не вистачає Та навіть музика не грає в такт. Марно трудивсь, усе коту під хвіст! І поспіхом усе складаєш по шухлядах. Невже десь розгубив ти свій мистецький хист? І вогник вже згасає у твоїх лампадах. © Дівчина Осінь
2021-08-02 21:46:23
4
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Мілена_Мі
Гарна рима. Легко читається. Цікавий вірш 🌠👏
Відповісти
2021-08-05 11:52:51
1
Дівчина Осінь
@Мілена_Мі , спасибі❤️
Відповісти
2021-08-05 13:51:44
Подобається
Інші вірші поета
Чорне я, а ти біле Літо Я зустріну тебе восени... Читаю твоє питання
Інші поети
tata
@tata4u
BON BON
@bon_bon_c0xu
Схожі вірші
Всі
Мої слова
Ай
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
85
0
5109
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
5793