Повірити в казку
Блакитноока
А ти знову чомусь хочеш плакать, Зітхать, що омріяне не збулось. Гадаєш, що далі ще гірше, І впасти схочеш серед дороги. Покинути те, що розпочати навіть не встигла. "Але, дідько, ти ж сильна", — мовить твій внутрішній голос. Серце полегшено стукне у грудях, А окуляри рожеві впадуть з твоїх очей, І ангел з плеча правого зжене чорта, Той впаде на землю, не забувши скрикнути. Він не підніметься більше, Бо зло нарешті програє. І ти повіриш у казку, Де добро здолає всі муки. © Блакитноока
2021-04-11 16:31:04
12
0
Інші вірші поета
Я, ти і наше щастя А як це так? Життєвий урок в і д в е р т о
Інші поети
vlusya
@vlusya
Olena Кim
@lenhcikm
D. K.V.
@d_kv
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
5131
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12767