н е с у д и л о с ь
Блакитноока
Я надсилала тобі повітряні цьомки, та, на жаль, ти чомусь розглядав вазонки, я бажала мати з тобою спільні знимки, але, мабуть, у нас зовсім різні напрямки. Хотілося їхати з тобою у одному вагоні чи бігти разом у марафоні, та ти знову щось писав у своєму телефоні, і, здавалось, мої сльози вже надто солоні. Я закохалася в творчість твою, а ти ж навіть описав мене мавкою лісовою, і був момент, коли я стала для тебе особливою, та, мабуть, не судилось бути щасливою. © Блакитноока
2021-06-06 16:00:52
11
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
R E
Після таких віршів хочеться підійти та обіняти автора. Такі круті люди заслуговують найвищих та найщиріших почуттів.
Відповісти
2021-06-12 13:34:57
1
Блакитноока
@R E щиро дякую! Це так круто, коли оцінюють твою роботу. Мені дуже приємно!
Відповісти
2021-06-12 18:46:05
1
Інші вірші поета
в і д в е р т о Плюс та мінус Спробувати знову поміж картин
Інші поети
Clary Lorraine
@clarylorraine
Uina Ku
@mayor_hija
Anntuanetta
@Anntuanetta
Схожі вірші
Всі
Тарантела (Вибір Редакції)
Фαйղα Եօթթí #AР #FN
І ніжний спомин серця оживився В нестримнім танці тіла — тарантели, Коли тебе відносить в зовсім інші Світи буття — яскраві й небуденні. Коли душа вогнями іржавіє, Кричить до тебе екстраординарним Неспинним рухом палкої стихії! Чому стоїш? Хутчіш в танок за нами! Бо тут тебе почують навіть боги, Суворі стержні правди на планеті. Танцюй-співай у дивній насолоді, Бо то є радість в ритмі тарантели!... Твоє ж життя невічне, зголосися? В мовчанні втопиш душу і печалі? Чи може разом з нами наймиліше Відкинеш маску сорому й кайдани? *** Переклад в коментарях 🔽🔽🔽
43
33
9158
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12392