д о р о с л е ж и т т я
А мій потяг вже наближається, та серце зовсім мені не підкоряється, пахучий цвіт навкруги розлітається, та сонце з неба більше не усміхається. Дорога далі — в порожнечу, а я все більше хочу скоїти втечу, та своїм думкам знову суперечу, і вкотре випробовую свою удачу. А я стою і бачу потяг, і на ньому якийсь безглуздий кольоровий стяг, у своїх руках калини тримаю кетяг, аби мене із справ невдалих витяг. Ще лічені секунди, і я буду згадувати про його троянди, і про те, як разом вішали гірлянди, а спільні з ним епізоди залишаться для підліткової легенди. Сиджу і дивлюсь на краплі дощу, що стікають по брудному склу, та за ними бачу найвищу гору, а ми туди ходили досхочу. Світ жорстокий так швидко свої обійми відкриває, а ностальгія з головою накриває, здається, десь за рогом соловейко заспіває, та більше його там немає. Нова сходинка в доросле життя, а мені так хочеться відчути його серцебиття — і через це я поринаю у безпам'яття, аби зробити нове відкриття. Стільки чужих людей, і про них стільки ж абсурдних повістей, та в мене нема відповідей, аби виграти хоч одну із лотерей. А в голові мікс відчуттів, і про це можна написати безліч віршів, та я вже чекаю його листів, аби здолати один із складних маршрутів. © Блакитноока
2021-05-20 13:45:11
13
0
Схожі вірші
Всі
" Вздох неба "
Я теряю себя , как птица в полете Каждый вздох облегчения , Когда вижу неба закат Мне плохо , когда не дотронуться К твоим обьятьям свободно , Но я знаю, что ты не услышишь , Мой вслип слёз из-за окна ... За глубиной туч темного неба Ранее, чем ты уже вспомнишь И подумаешь, как я скучаю , Скрою всю грусть.тишиной ... Может быть сердца стук угнетает И воздух из лёгких рвется волной Но ритм одной песни будет на память , Тех последних слов ветра холодов ... Пока не угаснет горизонт пламя Последнего огня без тебя , Багры унесут строки мгновенно Без следа раньше тепла ... P.s: Грусть неба скрывает больше чем мы думаем ...✨💫✨ 🎶 Where's My Love ~ SYML 🎶
39
4
2441
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11542