У найтемнішому закутку твоєї душі
Ирина Яновская
У найтемнішому закутку твоєї душі Там де сховалися з тобою "ми" Посеред вітрів і лютої зими Раптом почали розпускатися квіти. І ти наче ожив, ще повітря вдихнув Тепло у тім закутку раптом відчув. Ні, не опирайся. Не думай втікати Вона також зранена, треба чекати. Довірся, терпи і надію плекай Ви будете разом, лиш не поспішай. Печалі підуть, їм давно вже пора На зміну прийдуть щирий сміх та Весна. Серце заб'ється в шаленому ритмі Настав вже фінал завершальної битви: Ви поруч, ви разом, за руки йдете. Цінуйте, пильнуйте, Щастя своє.
2019-01-20 18:33:23
4
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Серафім
Дуже мило та оригінально.
Відповісти
2019-01-21 14:18:50
1
Ирина Яновская
@Серафім дякую)
Відповісти
2019-01-21 14:30:33
Подобається
Інші вірші поета
Не ідеальні Годі буть сліпим! Мій любий, вбивце - чародію... А ти обійми, і не відпускай...
Інші поети
Anjali_ R
@rawatanjali949
Aaliyah Salia
@writernxtdoor
Veronika Gold
@Goldenbum
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
37
4
4308
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
82
2
3298