Існування - не зовсім життя
У пітьмі з підлаштованих посмішок,
В градієнті запалених див,
Де немає в моїй каві домішок,
Замість серця - великий проміжок,
Твій лиш голос кудись мене вів.
Там, де подихи вітру нетлінного
Та все гнеться від крил не живих.
Там, де поштовхи того невинного,
І чогось невимовно відкритого
Забирали всі землі з під ніг.
І у нотах туги, страждаючи,
І в морозних барвах зими,
Моє серце істотно кохаючи,
Всього світу не поміщаючи,
Все просилось в долоні твої.
І в казках твоїх долі нечувані,
І в словах прихистився мій жах.
Мої руки у сльози занурені,
Мої крила навмисно обрубані,
Мої думи забились в віршах.
Там, де світ обривається крапкою
Не зуміли поставить її.
Я прикрию свої груди латкою,
І залишусь для тебе примарною,
Тихим болем у страшному сні.
Так далеко, і я не про відстані.
Так тривожно і краю нема.
Пошук правди, пекучої істини,
І вогні рідно - близької пристані,
Де тей затишок твого вікна?
Людям всім свої крихти відміряні.
Віддала - помираю сама.
Дві душі, що у щасті зневірені,
На розп'яття любов'ю покинуті.
Ні, не ти. Я на розстріл одна.
Так, я знаю, у гіркій байдужості
Та під протягом дивних реалій,
Ти втрачаєш фізичні потужності.
І туманної злості наружності
Додають в твої фарби баталій.
Скільки ніжності, скільки історії.
Скільки зміг ти сказати чудес!
І не висуну більше теорії,
І не вхожу в якісь категорії.
Не жива, в хвилях мертвих небес.
Трупом ходжу, кроки рахуючи,
Поверніть хоч одне почуття.
Як промовити, погано римуючи,
Як змовчати, постійно сумуючи.
Існування - не зовсім життя.
Е. Г. присвячується, та також усім, хто коли-небудь відчував біль від кохання.
25.11.19
2019-12-22 17:42:01
18
5