Агонія
Серафім
Моє життя лиш агонія - Предсмертна така церемонія. І я падаю на коліна Знаючи, хоч віра-зневіра Я не вб'ю свого звіра. Тиняюсь по місту ніби безхатько, без сенсу і ноші. Іноді п'ю айс-латте на сво́ї останні гроші. Іноді думаю, що краще б мене не існувало. Життю-агонії однаково завжди мало. Мало страждань для такого слабкого мене. Мало віри в те, що усе це - мине. Мало, мало, мало, але не мало завжди "але". Через призму того, що все безгрішне - німе, Я кричу силоміць до всіх пращурів та богів. Я викладую всі гральні карти свої на стіл. Я не дуже гравець, але тільт моє друге ім'я. Агонія це життя, агонія це життя, агонія це життя.
2024-05-25 17:49:31
3
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
R E
"Агонія — це життя" викарбуване на кожній кісточці і воно теж болить-болить-болить.
Відповісти
2024-05-25 17:51:08
1
Серафім
@R E Дуже болить, бро.
Відповісти
2024-05-25 17:51:33
1
Інші вірші поета
20 Не бути От би вбити себе прямо цим олівцем Самоспоживання
Інші поети
Aila
@aila4u
Asker Nerys
@Asker_Nerys
Схожі вірші
Всі
Приходи (RU-UA)
Ай
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
1291
"Письмо ушедших дней"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
43
17
1967