Мореас Фрост

                                  Т Р И Л О Г І Я  «М О Р Е Х О Д К А»

                             Книга II. «ДІТИ ЛЕЙТЕНАНТА ШМІДТА»

                                                                                         «Горе переможеним»

              (Бренн, галльський вождь, підкорювач Стародавнього Риму)

                Розділ V. НІКА (трагедія, зліт і безславний захід «Победы»)

А ось і чергові «осяяння» Головного Героя на тлі

запеклого інтиму з «неблагополучною» дівчиною

Нікою. Усвідомлюючи всю потворну тупиковість

Її становища, відчуваєш себе повним ідіотом, бо

нічого не можеш вдіяти з цим неподобством або

якимось чином допомогти

                                          Глава 5.3. КІНО, ВИНО і...

            Частина 2. Забійні «Одкровення» (тілесні та психологічні)

       Вбігши в наш знайомий притулок і закупорившись там, я кинув верхній одяг Ніки, а потім і свій бушлат на стіл, а вона одразу почала поетапно скидати з себе решту одягу, дуже скоро впоравшись із верхньою частиною тіла. Але «низ» дався їй складніше. Спершу вона приспустила колготки разом із трусиками до колін, після чого, спритно скинувши ботики, далі просто здерла, вивернула все з себе на виворіт, відкинувши вбік, просто на підлогу, цього разу так і залишившись босоніж.

       З тривогою дивлячись на цей цирк, я зайнявся своїм роздяганням. Через зрозумілі, але вельми несподівані події та обставини мій «кавалер» в цей час виявився не на належному рівні. А ось із Нікою почалися, як я зрозумів, її «стандартні перетворення». Вона буквально на очах почала входити у свій трясучий раж. Сівши на стілець і притягнувши мене за руку ближче до себе, нервово вчепилася губками в мого все ще «збентеженого артиста», який почав, нарешті, азартно пожвавлюватися під її бездоганним натуральним «акомпанементом». У неї ще вистачило сил трохи додати «Йому» остаточної жвавості. Після чого, мабуть, зібравши свої останні ресурси, як ошпарена, схопилася зі стільця, звільняючи для мене «робоче» місце.

       Мені не треба було пояснювати, що потрібно робити. Я відразу опустився на сидіння. Ніка, вже відверто похитуючись і спішно присівши мені на коліна обличчям до обличчя, розвівши на всі боки ноги, водночас обхопивши мене руками за шию, нарешті, судомно нанизалася на «Нього». Її потворно трусило і водночас неймовірно прошивало потом. Вона стала мокра, як миша, що впала в струмок.

      Коли після кількох коливальних рухів на мені гострота її проблеми помітно знялася, Ніка перейшла у свою звичайну розміряну фазу «гри», чуттєву і більш спокійну, якщо, звісно, ці слова можна до неї застосовувати...

       ... - Яке щастя, Славчику, що ти сьогодні зі мною, рідний! - пролунали, нарешті, її перші слова відтоді, як ми покинули заклад. Ніка все ще перебувала на мені, хоча вгамувала свою першу хвилю задоволення вже давним-давно. - Так би все життя на тобі й сиділа, відчуваючи мого улюбленого «соколика» там, у собі, у своїй глибині, дорогий!

      Я піднявся зі стільця разом із нею, не виводячи свого ще розпаленого «акробата» з її поки що не остиглої «арени», і, утримуючи Ніку у висячому положенні однією рукою, іншою - зсунув убік наш одяг і плавно опустив її спину на стіл, а ноги підняв і завів собі на плечі. Знову безмовно понеслася згуртована робота двох елементів одного двигуна: поршня і циліндра. І з мого боку якось не бачилося їй кінця. У сенсі я ніяк не міг зосередитися, щоб переможно завершити свій «цикл». Хоча мій «арбалет» діяв безвідмовно і шалений дух його перебував на висоті. Мене сильно напружували психологічно і відвертали від суті справи, збивали з пантелику «свіжі» події з надзвичайними і поки що незрозумілими перетвореннями в загадковому організмі Ніки.

       Сама ж вона безупинно, як заводна, все «припливала» і «припливала», до того ж досить скоро. Кожен новий її «цикл» я відзначав для себе характерними скороченнями всередині «Неї». І початок чергової серії «гри» супроводжувався диким, пульсівним тремтінням її нещасного організму, щоправда, від разу до разу все з меншою інтенсивністю. Я настільки «заїздив» її, що вона, складалося враження, перебувала в якійсь прострації. Нескінченними оргазмами я вичавив її як лимон. Мені здавалося, що вона вже нічого не розуміє. Але самому «спустошитися» так і не виходило. Мій затятий «агресор» уже «зі скрипом» втискувався в тісні, натруджені «покої» її нещасливої, сіромашної «хатинки». «Він» практично в «Неї» вже погано поміщався. Після її чергового несвідомого і вже невиразного оргазму я, припинивши знущання з неї, поклав її, затихлу, на стіл повністю, сівши поруч на стільці, не знаючи, що мені робити далі, але розмірковуючи. Якщо не все, то багато чого мені стало прояснюватися з того, що відбувається останнім часом із Нікою. І, подібно до слимаків, поповзли неприємні слизькі думки. Вони, долаючи, просто плавили мій мозок.

      «З початковою фазою збудження Ніки все нібито зрозуміло. Їй, щоб вгамувати напад, потрібен терміновий оргазм (елементарний внутрішній «масаж»). Але те, що сталося з нею в ресторані, найімовірніше, пов'язано з певною дозою прийнятого нею алкоголю. Коли якась її «планка» виявилася перевищеною, щось у її мозку «клемануло», і запобіжник не спрацював.

       Так, вчасно я заглянув із нею в ресторан!.. Інакше б цей нюанс мені не відкрився. Вона, мабуть, «зметикувала» свій «прокол» відразу, за найближчими відчуттями. Ймовірно, це з нею відбувалося вже не вперше. Тому що моментально зазбиралася на вихід. І це добре, що я опинився в потрібний час поруч. А, припустімо, якби мене не було зараз, що б вона в такому разі й такому стані робила? Правильно! Здогадливий!.. До того ж упущена нею фраза: «яке щастя, що ти зараз зі мною» - як вона насторожує, однак!.. Але не хочеться навіть і думати про таке!.. Бо про це страшно подумати! Але все-таки, якщо цей логічний ланцюжок продовжити далі... то... їй напевно мимоволі довелося б закликати когось «на допомогу». Ось тобі й уся логіка! І вся сувора і страшна правда! І цей хтось - абсолютно незнайома і чужа людина. Навіть, може, якийсь хрін моржовий! Чмо брудне, можливо, хворе, обісране, недороблене! Та хто завгодно! Людина з вулиці! Будь-хто, хто опиниться поруч в цю хвилину, у неї під рукою! Їй у такий момент уже глибоко без різниці. Її просто безбожно «плющить». Аби скоріше когось проштовхнути в себе! Вгамувати нестерпне бажання. Скинути моторошну напругу. Аби скоріше вийти з пекучого шокового стану. Причому ці сволочні «реанімаційні» маніпуляції можуть, за нагоди, відбуватися з нею де завгодно, у будь-якому місці. У лю-у-бом, де застане її цей убивчий синдром! І в будь-який час!

       Ну, і ну-у! Адже це цілковите лайно, а не ситуація! Конкретний жах! Який же тут напрошується висновок? Випивати їй не можна абсолютно й однозначно! Це вже й коню зрозуміло! Той самий неприємний сценарій «світить» їй і в разі спонтанного збудження, і зрозуміло де - у будь-якому чоловічому колективі. Тільки тут усе залежить від конкретної й відповідної ситуації, якою це збудження може бути спровоковано. Отже, ще один висновок - треба менше «тусуватися» на людях, конкретно - в чоловічих компаніях, а тим паче там, де ллється вино рікою. Але краще - зовсім не «тусуватися». І, найголовніше, потрібно, чим швидше, тим краще, звернутися до лікарів. Тому що це - явно прояви якоїсь прихованої хвороби, яку потрібно терміново лікувати. А ще і психологічний фактор, можливо… Значить, завтра треба неодмінно говорити з нею на цю тему. І дуже серйозно! Зараз уже не має сенсу влаштовувати розбір «польотів». Ех, Ніка, ти, Ніка!..».

     Напевно, минуло хвилин п'ять або щось близько того. До цього, не подаючи ознак життя, вона, нарешті, заворушилася, а незабаром і сіла, підібгавши під себе ступні ніг і обхопивши руками коліна, об них же спершись підборіддям і втупившись в одну точку на стінці.

        Я підсів до неї поруч, співчутливо обхопив за плечі.

        - Ну як ти, Нікусю?

     - Якщо сказати чесно, Славчику, то бувало й гірше. Ось тільки «Там», усередині трохи болить. А так нічого, нормально. Принаймні, вже все позаду. Ти, звісно, перестарався трошки. Але ти ні в чому не винен, милий. Це я не змогла вчасно зупинитися. Ти ж бачив, як я розійшлася... Мені, здавалося, все мало й мало... Ненаситна я стала зовсім... Начебто вже й оргазмів не чую, а мене все не хоче «відпускати»...

       «Куди вже гірше?.. От би ще мати уявлення, що ховається за цим самим її «гірше», і що в її понятті «відпускати»?.. Так адже не скаже, не дочекаєшся від неї...» - у розладі подумав я, і тому промовчав.

       І тут же Ніка, з подивом і заклопотаністю виявивши, що в мене все ще не вгамувалися ерективні явища, схопилася рукою за мого «кавалера» зі словами.

       - Що ж це я, дорогий?! Дай-но, нарешті, допоможу «Йому»... - і вона вже легко, немов би ні в чому не бувало, зіскочила зі столу.

       - Ніку, а ти як думаєш, твоєму стану не завадить ця процедура? - своєю чергою, співчутливо поцікавився я.

      - Тепер уже ні, - і, нагнувшись над моїм ненаситним «пеліканом», серйозно зайнялася знайомою їй справою. Мене теж злегка попустили сумні думки, і я цілком віддався у владу хтивої умілиці-Ніки.

       ... Поцілувавшись на прощання і нагадавши їй, що завтра ми йдемо в кіно (але головною подією для мене, безсумнівно, бачилася майбутня архіважлива розмова з Нікою про неї), я навмисно повільним кроком рухався в бік Екіпажу. Часу до кінця звільнення з лишком вистачало. Найсумніші й найтяжчі думки щодо моєї відверто «неординарної» подружки тяжким пресом лягали на мою співучасну, влюбливу й легко вразливу душу. Переді мною ланцюжком простяглися щасливі й безтурботні спогади нашого з Нікою нехай і швидкоплинного, але такого яскравого й насиченого приємними подіями серпневого періоду нашого любовного роману.

    «Адже нічого не відбувається випадкового в житті. Однак якою надзвичайно потрібною і корисною вийшла моя сьогоднішня зустріч із Нікою! Події цього вечора куди красномовніше за будь-які слова повідали мені всю глибину справжньої трагедії її теперішнього нещасливого буття. Скільки відповідей отримано на різні питання, що мучили мене довгий час нашої розлуки. Скільки, як у мозаїці, заповнилося одразу білих плям у розумінні мною цієї такої суперечливої Ніки, яка стала такою нещасною, але знову ґрунтовно оселилася в моєму серці. Воістину все таємне колись неодмінно стає явним.

        Так, безумовно, Ніка давно встигла полюбити мене. Полюбити по-своєму, як уміє. Хоч і швидко дуже, чого ніяк поки не можу сказати про себе. І, можливо, все б для нас давно склалося як треба, вдало і щасливо, якби не трапився цей дико жахливий збій в її організмі, який все перевернув догори дном, зробивши наші теперішні стосунки дуже непростими. І цей її незрозумілий синдром рівнозначний справжній трагедії для неї. Та й для мене однозначно теж.

       Вкрай несподіваний оборот прийняли події. Адже зараз ідеться навіть не про наші стосунки, а про її подальше нормальне життя (чи смерть?!), ну принаймні про її фізичне здоров'я, зокрема, ймовірно, заразом і про дітородні функції організму. Що теж ніяк не менш важливо. Тут навіть і думати нема про що! В її становищі, яке з кожним днем погіршується, так просто необхідно настійно і терміново дзвонити в усі дзвони, сурмити в усі труби, не відтягуючи, вже давно бігти до лікарів. Це ж ясно, як двічі два! І завтра буду робити їй навіювання!.. Тому що вона, як це не дивно, в її стані, ставиться до такого серйозного питання не дозволено легковажно. А ось я спокійно на все це дивитися не можу. Значить, виходить, у мене до неї досить сильні почуття?.. І це навіть наперекір тому, що в неї давно в одному зрозумілому місці твориться суцільний «прохідний двір»?.. Ось же життя прокляте! І абсолютно непередбачуване й суперечливе!

        Ех, Ніка, Ніка!.. А ще Перемогою називаєшся!..

    Викинути б до чортів собачих з голови все, що пов'язано з цією «паскудною» дівчиною, та і її саму - і діло з кінцем. Але ж ось невдача, ніяк не виходить!.. Коли у відриві від неї перебуваю, таврую ганьбою, і готовий до відторгнення. Проте варто поруч із нею опинитися, поглянути на неї, і все... все! Хана! Ґрунт з-під ніг іде, руки опускаються, дихання перехоплює... Чіпко ж вона мене тримає, не відпускає від себе. А може, це і є з мого боку таке страшенне «сліпе» й нещадне фатальне Кохання? Принаймні, щось схоже на це присутнє, і досить зримо.

       Зовсім перестав я себе впізнавати... Я ж ніколи розбовтаним у любовних справах не значився. Завжди був однолюбом. Однак ось Варіка з мого горизонту зникла, і я настільки перейнявся до Ніки. І якось зовсім непомітно це сталося... Але ж і зараз я не перестаю її любити. Ось, поклавши руку на серце, поклич вона мене зараз, усе б кинув, негайно кинувся б до неї на зустріч. Навіть Ніку залишив би, без жодного докору сумління...

       Проте в тому-то й річ, що навряд чи таке може трапитися насправді. Де зараз та Варіка? Те, що вона не самотня, так це - сто пудів! Навіть більше! Можна голову на відсікання давати, що це так. Теж, однак, бідолашна душа зі своїм страшним «вантажем» минулого. Як вона казала? «Від долі не втекти», називаючи її дивовижним словом «карма». І мені, виходить, ніяк не втекти від своєї карми. Ось чому я зараз зі своєю недолугою Нікою натурально поневіряюся, намагаючись врятувати цю невгамовну бестію.

        Однак тут-то якраз у мене сумніви. Чи вийде?.. Не все, на жаль, від мене залежить. Тут головне - як ВОНА себе поведе в ситуації, що склалася?.. Але ж я зараз готовий їй усе пробачити, на все закрити очі. Але чи буде вона боротися? Чи вистачить у неї твердості? Чи вистачить її самій? Ось тут - велике питання. Вже дуже вона вперта і норовлива, я б сказав, пихата. І в мене немає прямого рецепта, як збити з неї цю пиху, що в'їлася?!

    Ну, от навіщо, спитати б, мені всі ці неймовірні серцеві муки та мордування?!»

        Останнє питання виглядало явно риторичним. 

       Настав ранок недільного дня. Видався він не радісним, а, навпаки, сірим і непривітним, накрапав нудний неласкавий дощик, до пари моєму невеселому настрою після вчорашніх пам'ятних подій. Я півдня в тривожних думках провалявся на ліжку, свердлячи забійним поглядом протилежну стінку, хоча міг у будь-який момент піти з Екіпажу. Звільнення давно набуло чинності. На душі моїй було бридко паршиве, можна сказати, кішки шкребли. У голові метушилися вчорашні доставучі думки, багаторазово прокручуючись, віддавалися у серці. Сьогодні має бути серйозна розмова з Нікою про її майбутнє, якщо бути відвертішим, про наше з нею майбутнє. Тому-то мені й було так неспокійно, буйно. Я повинен був переконати її піти до лікарів, на обстеження, щоб невідкладно почати лікування. Інакше, з сумом думалося мені, подальший наш зв'язок втрачає будь-який сенс. Тоді нам, на жаль, доведеться розлучитися. Тому що жити далі з постійним відчуттям, що дорога тобі людина, яка тебе любить, може зрадити будь-якої миті, нехай навіть зовсім не бажаючи того, через погану ману, воно - нестерпно жахливо.

       Нарешті, наморочившись думками, після обіду, я вирішив, не чекаючи призначеної години, підійти до Ніки. Усе-таки хвилювання за неї взяло гору. Як там вона себе почуває? До кіносеансу залишалася ще гора часу.

      Дорогою до неї, набравши її номер у найближчій будці таксофону, я спочатку мав задоволення почути її маму, яка металевим, непроникним голосом почала було озвучувати, як вирок мені, ймовірно, свою звичну версію про «відсутність» Ніки. Аж раптом віддалено почув якусь метушню, що скидається на боротьбу, і гнівну жіночу перепалку, схожу на щось на кшталт того: «віддай мені слухавку і не лізь у моє особисте життя!..».

      «Ого, і вдома в неї конкретна «засідка», пахне негараздами в сім'ї. Не інакше, на тлі Нікіних «гастролей». А може, мені таки спробувати взяти її маму в союзники, поговорити з нею? Але, з іншого боку, яка буде в неї реакція, коли вона дізнається, що я в такому активному плані беру участь у долі її дочки, контактую з нею?.. Чи не озвіріє?.. Чи не відгребу я тим самим собі проблем на одне місце?.. Чи не зроблю тим самим ще гірше?.. Адже маму її теж можна зрозуміти. Якби це була моя дочка, я б на її місці вже точно не дякував такому благодійнику, як я. Ні, не піде такий явно прогарний варіант», - з досадою розмірковував я.

       Ніка, почувши мій голос у слухавці, радісно повідомила, що з нетерпінням чекає на мене біля хвіртки будинку.

      «Цілком зрозуміло, яке це нетерпіння!» - подумав я, і прискорив свій крок.

     Йшов до неї й анітрохи не сумнівався, ЧИМ саме зараз розпочнеться наше побачення.

      Мої передчуття мене не обдурили. Хоча тут і думати було ні про що. Коли я побачив, у якому вона стані, то зрозумів, без відвідування тамбура, що стає для нас уже звичним, ми просто так від її будинку ну ніяк не зможемо зрушити, відірватися. Що з успіхом і сталося. Трійка її бурхливих швидкоплинних оргазмів «придушила» чуттєві «хвилювання» в її багатостраждальному організмі. Ось тільки не ясно було, коли слід очікувати проявів наступного раунду?..

          Продовження в Главі 8. Частина 3………..