Мореас Фрост

                              Т Р И Л О Г І Я   «М О Р Е Х О Д К А»

                        Книга II. «ДІТИ ЛЕЙТЕНАНТА ШМІДТА»

                           «Немає загадкових жінок, але є недогадливі чоловіки»

                                   (Магдалена Самозванець, польська письменниця)

           Розділ VI. У ВІЛЬНОМУ ПЛАВАННІ (шляхи господні несповідимі)

    Нещодавні любовні колотнечі, а правильніше сказати,

зовсім свіжі сердечні фіаско таки змусили Героя кинути

свій пильний погляд на цю солодку парочку – славетний

тандем сестричок Аннушек. Для настільки «заводного»

хлопця це вже точно було логічно! І як тут не піддатися

спокусі й не взяти те, що тобі пропонується долею?! До

того ж є резон пригадати відому істину – «клин клином

вибивають». Навіщо йти проти поклику природи, якщо

дівчата самі явно й уперто ллються до його рук? Звісно,

з нерозумною малоліткою Маріанною навряд чи було

резонно зв'язуватися, а ось щодо старшої - Юліанни, то

вже з самого початку їхнього знайомства вона бачилася

Герою особливо загадковою, і цей факт лише підігрівав

його бажання оволодіння нею

                                   Розділ 6.2. ЗВАНА ВЕЧЕРЯ

                            Частина 1. Такі Логічні Думки!..

       Життєво справедливе, виправдане, та й просто чудове надсилання! - світ навколо нас не терпить порожнечі! Втім, і всередині нас теж.

    Але ось щодо спочатку вишукування мною по гарячих слідах танцювального вечора, що відшумів, логіки й сенсу...

       Та ніякої логіки! А сенс - самий не витіюватий, навіть тривіальний і до примітиву легко читається! Мінімум серйозних почуттів і максимум інтимних романтичних пригод, бажано таких, що не обтяжують нічим і ні до чого не зобов'язують. А ось що до моїх спокус... Однак, так, звісно, вони дуже навіть зримо і відчутно стали присутні.

     Всупереч мінорному тону мого життєвого настрою, викликаного колишніми зовсім свіжими хворобливими серцевими негараздами, що в'язко оповили мене ностальгійним присмаком, проте, злегка відтіснивши в моїй душі вище до вершини сходинку, де сиділи, подібно до богинь у лаврових вінках, незаперечні й незрівнянні Варіка і Ніка, я з цікавим інтересом таки викроїв на краєчку засіків своєї душі скромне містечко для моїх несподівано швидко спечених подружок - своєрідних і таких несхожих - сестричок Ганнусь.

       «А, може, воно й на краще, що неймовірно швидко перемкнув свій осоружний організм на нову романтичну ниву? Не вистачало ще остаточно впасти в скорботну меланхолію і з ніг до голови обсипатися попелом жалості до себе! Ні, і ще раз ні! Такі безглуздо і відверто прогарні та у прямому сенсі утопічні сценарії мені зовсім ні до чого. Негативних емоцій поки й так задосить в моєму поточному житті. Та й без жіночої уваги, а особливо ласки мені довго протриматися не дано. Організм настійно вимагає. Бунтує. Он як учора «пАром витік»! Страшна справа!.. Суцільний стрес! Тут уже своєму «дорогоцінному» ніяк не накажеш. По голові дубасить гормонами без жодного милосердя. Точніше, їхніми надлишками. І звідки тільки вони беруться в мені в таких безрозмірно необмежених пропорціях?! На інших своїх «однополчан» дивлюся - начебто нормальні хлопці. Так, усім «хочеться» тією чи іншою мірою. Хто ж проти «зіткнень» із прекрасним? Але все в них, принаймні на вигляд, чинно і благородно, статечно, без перегинів. Хоча теж майже поголовно останніми днями, перебуваючи в дефіциті жіночої уваги й турботи, стражданнями випромінюють. Але чому ж Я настільки очумело розпещений?! У мене ж - буквально стихійне лихо! Пі*достраждатель якийсь! По-іншому й не сказати! Йо*ар-терорист охрінілий! Вже так мене «розвозить»... «Запалює», аж на підході до дівчини. А вже якщо та за руку зловить, то... повна хана, пиши пропало! Головне, ліків проти цього не винайдено. Ні, вони, звісно, існують. Це - сам «процес» близькості. Ось тільки від думок про нього і до втілених реалій шлях буває, ох, не близький, а іноді - витіюватий, а часом - і тернистий. А так... як і в пісні співається: «Все хорошо, прекрасна маркізо, все хорошо, все хо-ро-шо!»... Так, кумедна пісенька, мати її!..

      Звісно, ця відчайдушна і норовлива пігалиця Марі з її непідкупною «простотою, що гірша за крадіжку», мені ніби ні до чого зовсім. Хоча й на рідкість «гаряченька» і «соковита» така дівчинка! Ніжна лілія свіжого ранку! Але, на жаль, нетямуща малолітка! До того ж ще неторкнута… Цим усе сказано. І, як то кажуть, «на фіг із пляжу»!

        А ось її зовсім доросла довгонога і грудаста сестричка... Це ж зовсім інша справа! Тут якраз є про що задуматися і над чим «працювати» теж. Зовнішні дані - забійні! Говорити навіть нема про що! Цілковитий набір жіночих принад у самому їхньому неповторному вигляді, і все - в моєму витонченому вибагливому смаку - і струнка, і гнучка, і фігуриста. Прямо гімнастка-художниця. Плюс до того карколомний бюст чого вартий!.. Я б навіть сказав, надмірний, як для неї... І нагородила ж природа!.. Але як хвацько уяву вражає, аж дух захоплює!.. Ох, по-звірячому ж вона підперла мене ним у танці!.. Щоправда, лише один раз. Навіть сама перелякалася. Але й цього одного разу мені за очі вистачило! І такі вони в неї щільні, міцні! Як, утім, і її зовсім не квола попка! Ґрунтовно її рученятами «зборознив». Фу ти, ну ти! Ти дивись, як заразні мої брутальні думки! Так шквальне «різонуло»! Просто запаморочливо! У потрібне місце, але не в потрібний час! І лише від швидкоплинного спогаду! Очманіти можна!..

       Але те, що заміжня, це навіть інтригує. І зовсім не відвертає. А з якого дива? Навпаки, крутіше «запалює»! Ще і як! Із заміжніми жінками у мене поки що інтиму не було. Дуже навіть цікаво! Ні, я, звісно, нічого не маю проти «цехової» солідарності з її чоловіком. Але в цьому випадку вона не «прокатує». Зрештою хто ЇЙ - доктор, що терпець колись обривається?.. А може, її інтимні бажання спровокувала, як вона каже, саме моя зовнішня схожість із її чоловіком?.. Але хоч би й так!.. Яке мені до цього діло?! Однак жінка вона серйозна, ґрунтовна і вдумлива. Це одразу впадає в око. Голова міркує дай Боже кожній. Такі - сім разів відміряють, перш ніж по живому різати.

       З іншого боку, ось це-то якраз і турбує. Стільки терпіла, а тут раптом - бац!... і такий очевидний нехай і вмотивований зрив. І, чує моє серце, щось тут не зовсім звичайним тхне, не стандартним. Я б сказав, загадковим. І бентежить мене саме обставина існування поруч із нею малятка Марі... Було б усе значно зрозуміліше для мене, якби Юлі була сама.

        Але мені-то, власне, яке діло до її моральних «рамок» узагалі й підвалин пристойності зокрема? Значить, так вирішила, так їй треба. І, судячи з усього, напружуватися в «уламуванні» її мені навряд чи доведеться. Це я вже відверто відчув. Інакше не було б з її боку всього того вчорашнього під грифом: хочу, аж несила! Але все ж вона молодець, витримана натура! Одного разу проявивши слабкість, далі приборкала емоції, взяла себе в руки, не дала собі «розпуститися», не «розкисла». Горда, однак! Її ніяк не поставиш в одну упряжку з прямолінійною та невигадливою Марі. Та й сенсу немає ставити. Цим і відрізняється розумна жінка від відчайдушної «сопливої» дівчинки або просто від недалекої дурнички. Абсолютно з іншого «матеріалу» скроєна. Честь їй і хвала!

        Однак, як воно проявиться сьогодні ввечері? Що чекає на мене вже зовсім скоро? Ух, як приголомшливо сюжет закручено! Адже не просто так я запрошений на вечерю?.. Відчуваю, інтрига, аж провисає, ось-ось голову мою зачепить... Ех, знати б усе заздалегідь, заглянути б наперед...».

     Ці та в тому ж дусі думки весь день крутилися в моїй збентежено дурнуватій голові, не дозволяючи зайнятися серйозно навчальними справами.

      Але ніякі мої навіть найсміливіші фантазії не зуміли б породити той приголомшливий розклад подальших подій, що праведними зусиллями загадкової Юліанни зовсім скоро піднесе мені доля. І чіпко пов'язані вони будуть, як би це парадоксально не звучало, саме з цією крихіткою Марі.

        Але ж було на що себе витрачати... Що найцікавіше, «хвостів» і «хомутів» з усіх предметів не спостерігалося. Пригнічувала лише одна математика, яка ґрунтовно тримала у хворобливій напрузі. З кожним новим заняттям я відчував, як методично і послідовно, крок за кроком неухильно «занурююся» в цей зловісний предмет, як потопельник - у смертельну трясовину підступного болота. Але ж «дамокловим мечем» над нашими головами, а точніше кажучи, шлагбаумом перед звільненнями віддавався кожний не прикритий у класному журналі до кінця поточного тижня «банан» (відмітка «незадовільно») з будь-якого предмета. Поки безнапасно вдавалося, немов вдало пробігтися по тонкому льоду, щасливо уникати цих підступних навчальних оцінок. У сенсі, «закривати» їх до кінця тижня. Ще допомагало «скочування» контрольних робіт у сусідів. Спасибі тому ж Пану. Він закінчив школу з математичним ухилом. Йому ця довбана математика була в радість і кайф. На відміну від мене, він не був гуманітарієм. У мене ж попереду маячила лише одна надія - на рятівну «шару» на майбутньому письмовому іспиті наприкінці грудня. Тому що тверезо оцінюючи свої мізерні можливості та нікчемні математичні задатки, навіть близько не мав уявлення, як можна самому, самостійно вилізти з подібної «халепи». Остаточно зрозумівши всю свою «неспроможність» та безперспективність у справі пізнання математичних високих матерій, зручно для себе визначивши неважливість цього предмета в моїй подальшій професійній діяльності (що, в принципі, таки на практиці виявилося справедливим), я відверто махнув на цей предмет рукою, вирішивши не перейматися ним серйозно. А вважав більш прийнятним, краще сконцентрувати зусилля за іншими, більш «корисними» науковими напрямами.

     До речі, на сесії, що наближалася, мав бути ще один іспит - з «Політекономії». Теж пристойна нісенітниця, якщо відверто. Він-то буде усним. І вже не настільки для мене, гуманітарія, складним і проблематичним. Лякатися його вже точно причин не було. Але безціннішим для мене залишалося те, що із судновим радіозв'язком у мене все було без жодних видимих ускладнень і зривів. Я впевнено міцно влився в струмінь нарощування швидкості з «приймання» в авангардну групу товаришів. Ну, а з «передачі» на ключі - так і взагалі - пісня! Дивлячись на своїх соратників, які досягли більшого успіху в «точних» науках, але відчайдушно буксували та не могли, хоч як старалися, звести кінці з кінцями на нашій головній ниві - судновому радіозв'язку, я почувався цілком умиротворено, можна сказати, майже «на гребені хвилі», що не могло не позначитися на моєму загальному життєвому настрої.

        Ось і сьогодні, як мені здавалося, розсудливо відкинувши деякий негатив, пов'язаний із навчанням, я із задоволенням сконцентрувався на більш приємних аспектах свого буття - милій моєму серцю - інтимній його складовій. Тим більше невблаганно наближався вечірній час. Після обіду мені навіть вдалося годинку перекимарити, що ще більше мене підбадьорило, і я перебував у ґрунтовній готовності до майбутніх вечірніх психологічних і, хтозна, можливо, і приємних фізичних навантажень, безпосередньо пов'язаних із надзвичайного плану амурними пригодами.

     Оскільки життя давно привчило мене не передбачати заздалегідь прийдешні події, а задовольнятися ними за фактом, я не намагався будувати якихось утопічних сценаріїв і захватних сцен у своїй витонченій уяві.

       «Це було б смішно. Адже й доби ще не минуло з моменту нашого вчорашнього випадкового знайомства, нехай і такого, що дещо виходить за буденні межі такого собі пікантного. Попри те, що воно насулило дуже навіть чимало для мене. Одна лише фраза Юліани чого варта: «...ти не уявляєш, як я зараз хочу тебе!». Ну і що?! Ну, сказана в миттєвому відчайдушному пориві пристрасного поцілунку, який трапився, перебуваючи в довгому томливому очікуванні чоловічих пестощів... І що далі?... А далі - мій очікуваний візит на «звану вечерю» для трьох. Так би мовити, «ресторан у себе вдома», як справедливо позначила цей запрошувальний момент сама Юлі. Ось тут якраз можна спрогнозувати в загальних рисах, чого слід очікувати від нього. Ну, припустимо, ситний стіл, музика, вино тощо. Природно, почнуться танцювальні рухи знову з обома по черзі. І знову, виходить, потрібно готувати себе до супернапруги свого організму. І що ж у підсумку? Заковика тут вимальовується, і не мала. Їх-то двоє! От що мені потім робити з обома?.. Юліанна, що ж, потім попросить нещасну Марі за двері? Відправить до «общаги» чи погуляти на вулиці, дупу поморозити? Знаючи прудку пихатість Марі, малоймовірно, що та добровільно й покірно зволить відірватися від нас, поки ми, так би мовити, там... тралі-валі… Аж бігом заартачиться. За нею не заіржавіє, від неї всього можна очікувати. Ну, якщо, звісно, вони заздалегідь усе не обговорять, не утрясуть між собою програму дій. Одним словом, домовляться якось... За ідеєю все ж мають домовитися... Ну, не знаю, не знаю, і не можу нічого уявити, як воно там вивернеться?.. Жінок хіба мислимо прорахувати заздалегідь?

      Але не така вже ця Юліанна проста і поверхнева. Вона прекрасно усвідомлює, що існує межа моєму чоловічому терпінню. Та й сама вона, давно помітно, ой, як не стійка. Ось явно щось «замутить»! Але ось що? І яким чином? Що ж, уже скоро все позначиться. Очікувати залишилося недовго. У будь-якому разі, якщо не можливо напевно прорахувати ситуацію, то зайвий раз себе «накачувати» не варто. Поживемо - побачимо...».

        Ось якраз остання думка, що прийшла до мене, була найрозумнішою, і я більше не став напружувати себе, почавши вже зі спокійним почуттям збиратися з «натовпом» на вечерю.

       Само собою, піднесена сьогодні нашій увазі коронна «чергова страва» - всіма особливо «шанована» перлова каша з котлетою - мимоволі тримаючи в голові близьку перспективу «ресторанного меню званої вечері», яка близько маячила в голові, - цілком зрозуміло, не зуміла справити на мене потрібне враження. Розсудливо прикинув, до чого надмірно навантажувати себе одіозно приївшимися, заїждженими «різносолами» перед майбутнім наближенням, без сумніву, хлібосольного столу. Хоча мої не настільки балувані соратники, не перебираючи харчами, не в приклад мені, дружно працювали ложками. Не доторкнувшись до самої «шрапнелі», відверто кажучи, дещо неестетичного, злиплого вигляду, котлетку я все ж таки розсудливо скуштував, щоб у шлунку не так нав'язливо бурчало, не відмовивши собі й у вживанні стаканчика какао. Вийшов такий собі практичний, легкий варіант вечері з мого боку, який не особливо обтяжував організм.

       Та й узагалі нібито все до крайності справно й логічно...

                 Продовження в Главі 6.2. Частина 2………