Мореас Фрост

                                   Т Р И Л О Г І Я  «М О Р Е Х О Д К А»

                          Книга II. «ДІТИ ЛЕЙТЕНАНТА ШМІДТА»

                       «Немає загадкових жінок, але є недогадливі чоловіки»

                               (Магдалена Самозванець, польська письменниця)

    Розділ VI. У ВІЛЬНОМУ ПЛАВАННІ (шляхи господні несповідимі)

    Дуже вже велику компанію дівчат наважилася наша

команда залучити з собою в танцювальний зал. Навіть

план проходу розробили. І він, на диво, цілком вдало

спрацював. Можна казати, що пощастило проскочити.

Однак усе ж краще було б так не ризикувати...

                                 Глава 6.1. ТАНЦЮВАЛЬНА ФІЄСТА

                                   Частина 4. Операція «Прорив»

       Загалом колектив, нарешті, підтягнувся до точки зустрічі. І, прямо скажемо, далеко не всі були лише з однією дівчиною. Тобто точно не з однією. А дехто і з трьома! За нехитрим підрахунком їх виявилося вдвічі більше, ніж нас. Мабуть, очі у хлопців сильно розгорілися. Або ті, хто сподобалися, з подругами прийшли. Та, найімовірніше, просто великодушно пошкодували дівчат, які очікують дива. Одним словом, серйозний колектив сколотився. У сенсі досить пристойний за кількістю.

       - Ну, що, братва, тепер уперед, зорі назустріч! - Карлич рипнувся було у напрямку до входу, тримаючи під руку свою «зазнобу», але вдумливий Дімич встиг притримати його за воріт бушлата рукою.

       - Стояти, Карлуша! Тут поспішати не можна, хлопці. Потрібна загальна струнка стратегія нашого заходу. Тут у нас далеко не по одній дамі на брата. І ми це маємо враховувати. Ви ж помітили, що двері «пасе» черговий офіцер. До речі, це, по-моєму, капітан-лейтенант Боровський. Чув, досить примхливий мужичок і пихатий служака. З наполеонівськими замашками. Той уже точно упреться рогом, перераховувати почне. Пропоную вперед запустити Льоху з Дружиніним у тандемі, для відвертального маневру. Коли вони впритул підійдуть до дверей, ми з одного боку начебто натиснемо, щоб створити видимість тисняви, і вони своєю масою потихеньку відіймуть Боровського від дверей. Він хоч і повненький, але дрібний на зріст. У цей момент всі інші спокійнісінько протискуються у двері, що вже звільнилися. Ну, як вам план?

       - Так, супер! Дійсно! Так і зробимо! Нормальний план! - пролунало з усіх боків.

        - Е, мужики, ну ви-то проскочите, а от як потім із нами буде обстоять? Це, що ж, нам під танки лягати? - засумнівався Слон. - Адже він може нас зі своєю черговою службою «загребти», та потім ще й «узяти на вила» на предмет алкоголю.

       - Міркуй, Льохо! Куди ж йому рипатися від дверей? Якщо він відскочить кудись хоч на хвилину, то наступного дня Жаба його розжалує в лейтенанти. Звільнивши вхід, він уже не втримає дівчат на вулиці. Ті просто на радощах двері винесуть. Ви після нас жваво проскочите акуратно слідом за нами. Наздоганяти вас йому буде не з руки, погодься. Навіть якби й дуже хотілося. А чергова служба що? Такі ж підневільні курсачі, що й ми. Що вони зможуть із тобою вдіяти, та й з Іваном теж, за всього їхнього бажання? Дивлячись на вас, навряд чи хтось наважиться серйозно зв'язуватися, будь він хоч випускником. Я б, наприклад, не наважився на такий божевільний крок.

       Ну, що, робоча половинка дверей відчиняється назовні справа наліво, отже, ми всією юрбою заходимо з правого боку від входу. Попереду - льодорізами - Льоха з Іваном розчищають нам шлях, напираючи й відрізаючи разом із дівчатами, які стоять біля дверей, чергового офіцера від отвору дверей, а потім відгороджуючи від нас і щільно притискаючи його масивом стулки дверей до стіни. Далі кожен зі своїми дівчатами низкою швиденько просочуються всередину. Усе, нараду закінчено! Час уже не чекає. Будемо сподіватися, що решта начальства там, нагорі, в залі. Якщо щось піде не так, то відступаємо на вихідні позиції. Сміливіше пішли!

       Так, це, звісно, було жорстко! І план наш був, що називається, зухвалий.

      Черговим офіцером сьогодні, справді, стояв неприступною мурою каплей Боровський Петро Васильович, на прізвисько «Пеца», зовні своїм об'ємним тілом затуляючи омріяні двері від зазіхань ззовні.

     Це був не вдалого зросту, але доволі щільної конструкції мужик, який зовнішністю реально був схожий на випещеного породистого борова в самому його соку, або, якщо вже застосовне до войовничої термінології, натуральний вепр, чим цілком виправдовував своє прізвище. Подейкували, що він у молодості займався важкою атлетикою. Гідний візаві для нашої «таранної» парочки. Але й наші хлопці - Дружинін із Сафроновим - зовсім не промах. Гренадери! Орли!

      У нас була одна незаперечна перевага - товариш черговий по училищу ніякими долями не смів залишати свій пост біля дверей без певних наслідків. Навіть якби й сильно цього захотів. Адже охороняти було від кого. А черговий офіцер був усе-таки серйозним авторитетним стримувальним фактором для неміряного скупчення дівчат, охочих скоріше проникнути на жадану територію. Він для вхідних дверей, можна сказати, був свого роду непрохідною гарантованою непробивною пробкою. Це слугувало солідним козирем для нас. І за нашими розкладами все мало успішно «прокотити». Одне турбувало, і доволі серйозно - вже дуже велика кількість дівчат була пов'язана з нами на «прохід». Вважай, у кожного - по двоє-троє.

       Але операція вже почалася.

      На самому підході до дверей, не надто церемонячись, продершись уздовж стінки, як і запланували заздалегідь, наша авангардна група посилила свій натиск на перших представниць дівочого контингенту, що стояли біля дверей поруч з черговим офіцером. Природно, вони підперли і потягнули його на периферію дверей, а потім і злегка в бік від них. Бідний, нещасний Боровський. Він, зрозуміло, не очікуючи такого повороту подій, але запізно зреагував, не одразу усвідомивши всю критичність свого становища, «зв'язаний» по руках і ногах (інакше вчепився б мертвою хваткою за ручки дверей), їжачившись і червоніючи від недвозначної ситуації, але не наважуючись застосовувати свою неабияку чоловічу силу проти слабкої статі (а то, не дай боже, покалічаться), приголомшено вирячивши очі, лише вибухнув вигуком.

     - Що ви робите?! Дамочки, усі назад! А-а, ядрена воша!.. Тьху ти!.. Помічник, днювальний! На вихід! На допомогу!..

       Але, чи то курсантська служба в цей час «чухала» одне місце, займаючись суто своїми меркантильними справами, чи то перебувала далеченько від входу, тим паче прикритих дверей, але реагувати не поспішала. Та й заклики свого командира тонули у вереску дівчат, щільно приплющених тілами до офіцерського мундира.

       Перед нами різко замаячили фактично вільні двері. П'ятачок перед ними був сумлінно очищений, бо водночас дівчата поспішили відхлинути від входу. Тільки не Боровський. Куди ж йому тікати від вхідних рубежів?.. З азартом рвонувши двері на себе, наш авангардний тандем в кінцевому підсумку встиг надійно законопатити спантеличеного Боровського, міцно приперши того потужною площиною відчиненої стулки дубових дверей до стіни. Щоб у нього не сталося жодних можливостей вирватися з «полону», Льоха з Іваном намертво заблокувавши двері ногами та нависли своїми тілами. Він був не в змозі поворухнути ні рукою, ні ногою. Хлопці, можна сказати, майже дихали йому в обличчя. У цей час ми з дівчатами почали свій неухильний рух, плавно вливаючись у простори холу корпусу.

       - Товариші курсанти! - негайно заметушившись, заверещав Боровський просто у вуха своїм «конвоїрам», сам чітко розуміючи, що потрапив, по суті, в капкан. - А ну, цієї ж хвилини відпустили двері!.. Я вам наказую! Або я негайно вживу заходів! Ага! Та ви ж п'яні! З якої ви роти? Я вас питаю!.. Негайно відповідати, коли з вами говорить черговий офіцер по училищу! Служба!.. Служба!.. Помічник, днювальний, мати вашу... а-а-а, ч-чорт! Де ви?.. До мене, терміново! - продовжував горланити Боровський, одночасно вошкаючись за дверима своїм нерядовим тілом у марних спробах вислизнути з пастки.

       - Товаришу капітан-лейтенанте, ну, не кричіть же так!.. І прямо на вухо! Ви ж бачите, що ми в тому ж становищі, що й Ви! На нас напирають ззаду, і ми нічого не можемо вдіяти. Нас тупо затиснули! - басовито спробував «роз'яснити» ситуацію Дружинін, водночас вдавано шкірячись, але в унісон із Льохою ще сильніше і надійніше підпираючи дверима фігуру офіцера грудьми.

     Тим часом наша низка тіл без будь-яких перешкод продовжувала просочуватися крізь отвір у відкорковані й утримувані нашими «стовпами» двері. Оскільки ми спочатку пропускали дівчат, не дуже пам'ятаючи їх за обличчями, то виявилося, що проскочило їх набагато більше, ніж було потрібно. Вони, і наші, і чужі та аби які, квапливо шмигали сходовими прольотами нагору. Помітивши, що це ніби вже перебір, ми подали сигнал дверним «спецам».

        - Іван, Льоха, атас!

        Ті різко рвонули в зівущий отвір і сходу, через три сходинки - на четверту, понеслися нагору, слідом за дівчатами. Ми, решта, зрозумівши, що в цілковитій безпеці, теж, але вже незрівнянно спокійніше лише потягнулися слідом. Стулка парадних дверей, миттю зачинившись, одразу ж відчинилася знову. Звідти показалася розчервоніла від люті фізіономія приголомшеного і скуйовдженого каплея. Але у вхідному холі було вже порожньо. Піднімаючись сходами нагору, ми ще встигли стати свідками цікавого діалогу між оскаженілим невдалим капітан-лейтенантом Боровським і його черговими «гвардійцями».

       - Служба, чорт забирай, де вас носить у найкритичніший момент? Я вам зараз влаштую!.. Сюди! До мене! Ні! Стояти! Бігом! Вгору! Схопити їх! Негайно! Поки не втекли!

      - Так кого конкретно хапати, товаришу капітане-лейтенанте?! - весь вигляд помічника з днювальним висловлював цілковите здивування, що відбивалося до того ж і на їхніх обличчях.

      - Тих двох, здорових другокурсників, які втекли! Ви що стоїте, як бовдури?! - але тут же двері знову зачинилися, бо, мабуть, підійшла чергова група курсантів і, звісно ж, із черговою порцією дівчат. Його покликав назовні знову ж таки, можливо, черговий прецедент, що готувався, на який потрібно було відповідно реагувати.

        Служба так і залишилася стояти в німому заціпенінні.

      Так, це було схоже на реальний цирк. Сміялися, розслабившись, ми вже потім, у залі. Власне, нам цього вечора просто пощастило, що в парадному вхідному холі не було нікого з офіцерів або керівництва училища в той момент. Інакше, ще невідомо, чим би все могло закінчитися для нас. Все ж таки, як не крути, а ця зовсім не обов’язкова пригода була явно з царини дурних витівок!

       Я допоміг обом дівчатам роздягнутися, і, здавши їхній і свій верхній одяг до гардеробної, ми нарешті бадьоро й весело зробили перший крок на паркетні простори нашої затишної рідної й чудової актової зали...

                  Продовження в Главі 6.1. Частина 5……