Ледве теплий чай
Есмеральда Еверфрі
У моїй чашці ледве теплий чай, Та й чаю того лиш ковток на дéнці. Час поспішає, квапиться... Стривай! Дозволь спочити змученій студентці. Тісна кімната до сих пір чужа, Як вперше непривітна, незатишна: То холодильник спати заважа, То гомін за стіною все не знишкне. Життя гуртом - не казка, не роман, Скоріше марафон тяжкий, виснáжний. Повітря згусло, мов його дурман Змінив, і кожен рух складний, надсадний*. Шпалери світлі, ліжко на пружині - Усе як всюди, навіть бракне слів. Електроплити й коридори сині, Щойно заснув, а ось вже ранок, сім. Рутина, втома, ледь відбуті дні, І кава, що сонливість не знімає, Роки студентскі гамірні, трудні, Й в черговий раз мій чай вихолоняє... * - тут в значенні "складний, зроблений через силу"
2021-01-30 17:51:14
7
5
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (5)
Last_samurai
Дякую за ностальгію🤘
Відповісти
2021-02-18 14:13:39
1
Есмеральда Еверфрі
@Last_samurai я така не одна, так?)
Відповісти
2021-02-18 14:16:03
1
Last_samurai
@Есмеральда Еверфрі звісно🤘🙃
Відповісти
2021-02-18 14:17:14
1
Інші вірші поета
Я не боюся... Таємниця кожного Провулок творчості Дурман брехні
Інші поети
Anna Shevchenko
@iamshevchenko
Схожі вірші
Всі
Дівчинко
Ай
Рятувати старі ідеали немає жодного сенсу, все сведемо до творчості або дикого сексу. Зруйнуємо рамки моральних цінностей, напишимо сотні віршів і загубимось серед вічностей. Наш голос лунатиме і поза нашим життям. Дівчинко, просто тримай мене за руку і віддайся цим почуттям.
103
16
5249
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12424