Чим цікаві інтроверти

Есмеральда Еверфрі

Знаєш, чим цікаві інтроверти? Їм нічого, наче, не болить. Вони, навіть, не бояться смерті... Так здається в страхітливу мить. Ніби їм, холодним, так байдуже, Що там коїться зі світом навкруги. Вони й далі сплять, працюють, дружать, Жодним м'язом не виказують туги. Але хто сказав, що ми бездушні?! І хіба відсутність світу звичних сліз Й паніки з нас роблять осоружних, Черствосердих баранів, козлів і кіз? Нам, так само, як і вам, нелегко, Коли все навколо лиш вогонь і кров, Просто в нас поріг тривоги задалеко, І ми все несем в собі і знову й знов. І самі неладне помічаєм, Лиш тоді, коли геть виб'ємося з сил. Нам болить також, лиш іншим краєм Це вдаряє в наший небосхил.

2022-02-24 19:57:09

9

4

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

Есмеральда Еверфрі

@Сандра Мей дякую)

Відповісти

2022-02-24 20:00:51

1

просто веселка

Прекрасний вірш, як інтроверт все підтверджую)

Відповісти

2022-02-24 20:36:42

1

Есмеральда Еверфрі

@просто веселка значить точно вдалося, дякую😊

Відповісти

2022-02-24 21:09:37

1

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11523

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

4022