Інтерлюдія 2
Есмеральда Еверфрі
Мої думки зі мною грають у пейнтбол Чи ще там щось, відоме тільки їм: Вони римуються, та щойно телефон Візьму у руки - їх схолонув слід. Записником їх теж ніяк не провести, А пам'ять, певно, грає за "чужих" - "Мустанги горді, дикі скакуни, Що вам сказати, щоби гонор стих?!" - Кричу собі й сміюся теж сама - А що робити, як подібна пря Триває вже віками: тисяч тьма Творців боролась, і тепер от я. 10 квітня
2022-10-12 10:11:17
16
5
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (5)
Лео Лея
@Есмеральда Еверфрі Але без твого не вийшов би. Мабуть ти своїх коняк не туди направила, і вони до мене приблудилися 🫣
Відповісти
2022-10-12 10:37:39
1
Есмеральда Еверфрі
@Лео Лея пхпхпх, то твої до тебе ластяться
Відповісти
2022-10-12 10:38:33
1
Лео Лея
@Есмеральда Еверфрі Ох, я ж забула їх погодувати! Піду покормлю, щоб копитами по голові не стукали😜
Відповісти
2022-10-12 10:39:52
1
Інші вірші поета
Замріяний погляд Коли дощ пробирає Енергозбереження Вони живі, хай тільки під пером
Інші поети
Slava Tayon
@she_licks_my_hearts_desire
Роман Тихий
@volodimir_romanenko
Схожі вірші
Всі
Unbreakable heart
B I
Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart
49
1
15686
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12570