Книгоман
Тебе знову, неначе колись давно, Затягує в нурт* із несправжніх пригод. Не вперше, так звично, але все одно Затримуєш подих і робиш ривок. Життя переплетене з шелестом книг, І всі персонажі так дивно живі. Їх болі та радощі, видих і вдих Твоїми стають на годину чи дві. Допитливий погляд блукає між лиць, Змальованих поза реальних світів. Ти знатимеш їх до найменших дрібниць, А вчинки, надії й слова - поготів. В очах, що, здавалося б, ще молоді, Відлуння трьохсот сторінкових епох, Прожитих за день у словесній воді, Й привівших у бухту з ім'ям Епілог. Два кроки із хвиль... і ти знову між стін Й, з дитинства прожитих тобою, книжок, І тільки за мить, мов тобі навздогін, Прочитаний світ знов набув сторінок. *Нурт - те саме, що вир. Болотна глибінь. «Омут» в російській мові.
2020-07-13 07:43:50
8
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Есмеральда Еверфрі
дякую)
Відповісти
2020-07-14 08:04:56
Подобається
Rin Ottobre
Почуття всіх книгоманів описала)
Відповісти
2020-07-14 08:09:44
1
Есмеральда Еверфрі
@Rin Ottobre Рада, що це виявилося близьким не тільки мені))
Відповісти
2020-07-14 12:22:24
Подобається
Схожі вірші
Всі
Сумую без тебе
Сумую без тебе, кохана Так важко на серці мені. Приходь ти до мене жадана, Щоночі. Хоча б уві сні. Загляну в кохані я очі, Не йди, прошепчу. Я люблю. Та довгі безсоннії ночі, Вбивають вже душу мою. Прошу я, відкрий моє серце, Ти подихом ніжним своїм. Відчиню заховані дверці, Закриті на сотні замків.
53
39
1762
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
1929