1932-1933

Maria Savka

Роки страшні, лиха була година, Вмирали люди просячи води, Коли із голоду батьки вбивали сина, І їли тіло, й бігли хто куди.. Срашний був рік коли сусід дивився на сусіда, Як він ховав в долоні колосок, щоб нагодувати жінку й старенького діда, Були б ще діти, нагодував б діток... Діток немає, бо учора з'їли, Просив Івасик : "Татку, не вбивай!" І споглядав на батькове обличчя сіре, "Я змушений убити....помирай!" Сказавши ці слова упав на землю, Дістав ножа, і різко вткнув у груди, "Пробач синочку, тільце відокремлю А потім тобі, боляче не буде.." Із спазмом в горлі, кинув шмаття м'яса, У заіржавлений, немитий казанок, Опісля, зиркав із кімнати ласо, Сміючись говорив "- Немаю більш діток!" Затійники, які народ "скосили" Своїм проклятим Голодом скупим, Вони жадали, щоб люд не мав більш сили, І віри в те, що лишиться - Живим.

2018-05-20 09:08:57

9

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Weronika Nikulina

🕯️🕯️🕯️

Відповісти

2018-05-20 09:21:08

Подобається

K L I F S

Аж до мурашок...

Відповісти

2018-05-20 15:13:45

Подобається

Вер Веріґо

Гірка правда! Молодець. Гарно написала👍

Відповісти

2018-05-20 16:18:16

Подобається

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12796

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

38

4

5884