Вірші
Без назви
Закривай мені очі
В'яжи мої руки,
Усі сни пророчі,
Тіло сковують муки
Убивай мої мрії,
Не давай смутку жити,
Лише в серці надії,
Щоб тебе полюбити,
Заколисуй мене у нічній імлі,
Люди інколи добрі,
Та бувають і злі,
Краще знати брехню від якої у грудях
Так нестримно пече,
Й раз-по-раз трохи нудить..
Краще тихо померти
з передозуванням,
Аніж з болем у серці
Догорать від кохання.
7
0
473
I love you
Дзвони мені, пиши мені, давай якусь надію,
В моєму серці, в далині, жевріє гарна мрія
І мрія ця - де ми удвох, й життя неначе казка,
Не розбивай надію цю! Здійсни її будь ласка!
Багато в тебе не прошу,
мені і цього досить,
Навіщо зайвий галас, шум?
Здійсни, що серце просить.
Пиши листи, по два рядки,
Для мене це є радість,
Їх прочитаю залюбки
й коли настане старість.
Та краще було б, все ж таки,
Іти разом у скруті,
Дзвони мені, пиши мені,
Це ж - ліки від отрути.
Які наснаги додадуть у краще майбуття,
Бо сильно я тебе люблю, ще більше за життя.
7
1
635
Дух
Там де вітер розчісує коси
Й забавляє тим самим німф,
По світу тиняється дух безголосий
Над головою у нього - німб.
Місця собі не знаходить,
Ходить туди-сюди
Тисячі років бродить
Подейкують, що вісник біди.
Ще за князя Артура, і його вірних слуг,
Слави зажив такої
Хоч важко трудився у кузні, непокладаючи рук
Був постачальником зброї.
Кував він, та все даремно,
Ніхто не цінив труди
Коли він ішов,
Таємно кричали, що вісник біди.
І дух далі втрачав рівновагу,
Розкидував речі панічно
Бо ж ніхто не любив бідолагу,
І такі йому муки - на вічно.
Ця історія нам відома,
І пройшло вже часу немало
Тіло "спить", а душа - не вдома.
Бо ж закляття на ньому стояло.
І щодня, аж до пізньої ночі
Він тиняється, й слухає німф
В них ласкаві і лагідні очі,
А у нього - яскравий німб..
І він ходить туди-сюди,
Тихий вісник страшної біди.
4
0
520
1932-1933
Роки страшні, лиха була година,
Вмирали люди просячи води,
Коли із голоду батьки вбивали сина,
І їли тіло, й бігли хто куди..
Срашний був рік
коли сусід дивився на сусіда,
Як він ховав в долоні колосок,
щоб нагодувати жінку й старенького діда,
Були б ще діти, нагодував б діток...
Діток немає, бо учора з'їли,
Просив Івасик : "Татку, не вбивай!"
І споглядав на батькове обличчя сіре,
"Я змушений убити....помирай!"
Сказавши ці слова упав на землю,
Дістав ножа, і різко вткнув у груди,
"Пробач синочку, тільце відокремлю
А потім тобі, боляче не буде.."
Із спазмом в горлі, кинув шмаття м'яса,
У заіржавлений, немитий казанок,
Опісля, зиркав із кімнати ласо,
Сміючись говорив "- Немаю більш діток!"
Затійники, які народ "скосили"
Своїм проклятим Голодом скупим,
Вони жадали, щоб люд не мав більш сили,
І віри в те, що лишиться - Живим.
9
3
383
Переулки
У переулках надвечір темно,
Й нестерпно віє холодом з Півдня,
Повертатись додому з дороги, як завжди приємно
Й приємно слухати надокучливі крики сусідського півня
Він наче повертає мене до реальності своїм криком
Звідти, де душа вже готова зустріти вічність
На перший погляд він дивний і трохи дикий,
Міняє плани. Втручається в меланхолічність.
Не бажає відпускати в далекі, втомлюючі мандрівки
І я п'янію відчувши цей подих осені - золотокосої
Хоч не пила давно. Не люблю, не вживаю горілки
Вона ж бо з присмаком сліз, мавки дзвінкоголосої,
Що у ночі викрадає хлопців карооких,
Зводить з розуму в пущах, що біля річки
Або в ланах пшеничних, широких
Де слабо лине запах порічки.
У темних переулках бродять загублені сни,
Господарі, яких не сплять, а просто тиняються
Вони як і я - чекають прихід весни
І спроба за спробою - себе віднайти намагаються.
7
1
380
Ті, що кохають
Усмішкою часто лікують незгоди,
Й глибокі порізи, від слів, що вбивають
Усмішка рятує при змінах погоди
Людей надто щирих, і тих, що кохають.
7
2
447
На Ви
У сутінках мертвих нічної імли,
Твоя поведінка мене чарувала
Давно перейшли неформально на "Ви"
У цій насолоді я мовчки пропала.
В густім-густім лісі, де дім серед трав,
Тремтіли коліна від страху,
Зі мною й за мене таки воював,
І кинув у клітку, як птаху.
Здалася в полоні, і сльози лила,
Кипіла моя кров у жилах,
Якби я тоді не з тобою була
То зараз мабуть не тужила.
У місячнім сяйві, що падало ниць
Із гуркотом і здивуванням,
Багато накоїла різних дурниць,
Усе через тебе, і твоє кохання.
З'явився тоді, як ніхто не чекав,
І доля теж кинула карту,
Мені шепотів, що так сильно кохав
Та все це було від азарту.
У сутінках мертвих нічної імли,
Гойдаються приспані біди
Давно перейшли неформально на "Ви"
Твоє від тебе - нікуди не піде.
11
1
452
Роздуми
У наш час мало таких людей, які б сказали : "- Ось тобі моя рука - будь моїм другом", мало таких, які б пітримали у важку хвилину, мало таких, які б розділили з тобою горе і дали корисну настанову, котра б в свою чергу змінили певні погляди на життя, точку зору, й загалом - твоє мислення, а натомість надала б нових, яскравих барв у твою сіру й буденну реальність. У наш час про такі речі люди майже не знають, (це відомо мабуть, тільки старшому поколінню, яке виросло саме на такому гаслі), людям такі речі не цікаві, а от інтернет, різні соціальні мережі : ВКонтакті, Однокласникий, Фейсбук, Друзі - навпаки привертають увагу, тим самим все більше і більше затягують їх у цю велику, запутану павутину, що душить наше внутрішнє "Я", не дає логічно мислити й нормально оцінювати свої можливості. Зомбі. Нас зі всіх боків оточують інтернет-зомбі, а колись це були прості, життєрадісні люди, люди, які з розвитком технологій змогли живцем поховати свої таланти, надії та мрії, й замінити їх на віртуальне онлайн-спілкування. Тепер їм до цього немає діла, усі ці дитячі плани, що мали б здійснитись, тепер уже надійно зачинені на іржавий замок у найпотаємнішій та найтемнішій "шухляді підсвідомості".
У часи коли усе це було відсутнє, наші батьки чи бабусі з дідусями проводили свій вільний час надворі, а не у чотирьох стінах, там знаходили нових людей, нове спілкування, у ньому вони могли пізнавати саму людину, й сказавши ці слова, що уже були сказані раніше, знаходили вірних друзів, з якими могли обмінюватися касетами чи платівками, улюбленими журналами чи книгами, або ж навіть враженнями про мультфільм, чи виставу яку вони могли побачити у театрі (хоч це і було дороге задоволення, батьки все ж робили виключення й дозволяли діткам піти у театр). Тоді усе було простішим, а спілкування невимушеним. Такі моменти варті особливої уваги, а друзі, що з'являються у нашому житті під цим гаслом - особливої поваги, бо ж усе змінюється, одні йдуть з твого життя, інші приходять, але випробувані часом друзі, справжні друзі, залишаються з тобою до кінця.
5
1
462
Як вишню
Він полюбив мене - таку терпку, як вишню..
І згадується зустріч у саду,
Блакитнооку, тиху і...руду
Тепер лиш - "незнайому" і колишню
Покинув, не зронивши ані слова,
Залишив лиш одне - туге мовчання,
Не зрозумів.
Даремна ця промова.
Покинув спокій, й заразом - кохання.
І все б нічого, та мабуть дарма
Життя втрачати на "якусь" надію
Й чекати те, чого давно нема.
Цього, що сталось, я не розумію.
Лиш визнаю, ці почуття - були!
Але з роками, все ж таки минули
Та в серці їх таємно зберегли,
А у житті вдаємо, що забули..
Вони ж у душах наших, як вогонь,
Що спалює тонку, маленьку вишню,
І доля ще зведе колись, либонь..
Тебе й її, але уже - Колишню.
8
2
419
