поету/кс3
футуризм в українській поезії - це німа театральна сценка.
бачиш? - бачиш. почути ж захочеш - зась.
між рядками цілований жаром айстр,
в мене безліч питань до михайля семенка
(а насправді до тебе, новітнього кобзаря):
знаєш, зі змісту п'ять слів як викину,
закликом, окликом, викликом
чи зійде патетична твоя зоря?
атеїстів немає на фронті і у коханні.
(так, гармати і очі любі безперечно посіють смерть).
звівши матриці даних, римую крайні,
кожну похибку вимірів як востаннє
прикладаю до серця, бо аргумент:
як знаходиться муза, то недосяжна.
як знаходиться час, то невчасно. що ж,
дай розбитою спиною й кістьми ляжу
у думки під напругою з огорож.
у обгортці слова мої мов цукерки,
наче листям сухим (володимир* знає),
все шуршать, але хто їх почути схоче?
витрачаю останні ночі,
щоб тонути у комусь ментально, терпко.
тихо, подумки, просто сягнувши дна, і
виринати під оплески невгамовні
тих брехливих метафор з тенет любові.
не кохайтесь з поетами, чорноброві,
краще власне створіть, і вкладіть умовно
зрілий сенс, певний глузд і життєвий досвід.
(та не можу писати два тижні поспіль).
з висоти тої кризи чи зони зросту
будь-що - складно (насправді, банально просто).
стану знов королевою меж уявних,
літер гомін зневірені душі зцілить.
всі (крім тебе) вже мертві. чи на прицілі.
бач, тюльпани розквітли не тільки в травні,
а в пустелі заграла з веселки злива.
(ну і ти в свої рими також загрався).
якщо щастя - усе,
до чого ти доторкався,
то і я -
безнадійно
щаслива.
*ага, маяковський, та вірш не йому, звісно ж
19.07.2021
10
4