Самотній вовк
Andrii Katiuzhynskyi
Тобі ніколи, друже, не пізнати, Що відчува самотній вільний вовк; Чому він так ненавидить пастки і ґрати І в степ тіка безкраїй до зірок. Тобі ніколи, друже, не пізнати, Як сяє волі блиск в його очах, Воліє він скоріше смерть прийняти, Ніж плазувати пред людиною під свист бича. Тобі ніколи, друже, не пізнати, Як вільно дихати в гірських лісах, І міста галасливого кантати Так не звучать: як шум струмка чи пісня птах. Тобі ніколи, друже, не пізнати: Чому він бесіду із місяцем веде, Чому лиш вітра може спів заколисати, Чом тільки сонце зігріва його руде. Зв'язку із волею твій знищено місток Й не прагнеш ти його відбудувати- Тому тобі ніколи не пізнати, Що відчува самотній дикий вовк.
2020-11-13 06:07:14
5
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Velles
Это чётко подмечено, что мост к свободе у человека разрушен. Мы повязаны столькими нормами и догмами в поведении. А так иногда хочется крикнуть как булгаковская Маргорита: невидима и свободна!
Відповісти
2020-11-14 07:08:00
1
Andrii Katiuzhynskyi
@Velles Да, уж это точно!
Відповісти
2020-11-14 07:09:08
1
Andrii Katiuzhynskyi
Так, дійсно дуже хочеться!
Відповісти
2020-11-15 17:38:29
Подобається
Інші вірші поета
Як часто чуєш нарікання у свій бік Ластівка в небі Занедбаний млин Цієї ночі місяць нависає
Інші поети
bas_mala
@bas_mala
bandagemaniac
@bandagemaniac
Amareto
@Amareto
Схожі вірші
Всі
Тарантела (Вибір Редакції)
Фαйղα Եօթթí #AР #FN
І ніжний спомин серця оживився В нестримнім танці тіла — тарантели, Коли тебе відносить в зовсім інші Світи буття — яскраві й небуденні. Коли душа вогнями іржавіє, Кричить до тебе екстраординарним Неспинним рухом палкої стихії! Чому стоїш? Хутчіш в танок за нами! Бо тут тебе почують навіть боги, Суворі стержні правди на планеті. Танцюй-співай у дивній насолоді, Бо то є радість в ритмі тарантели!... Твоє ж життя невічне, зголосися? В мовчанні втопиш душу і печалі? Чи може разом з нами наймиліше Відкинеш маску сорому й кайдани? *** Переклад в коментарях 🔽🔽🔽
44
34
8244
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11395