Із бесід з мудрецями
Andrii Katiuzhynskyi
- Давно в тебе, мудрець, я запитать хотів - Хто той, що бог чи син богів? І сумно відповів мені мудрець: - Бог той, хто віда помисли людських сердець! - А ще хотів тебе, мудрець, спитати - Скажи, чи можна богом стати? Мудрець мені спокійно відповів: - Бог той, хто себе побороть зумів! - Скажи мені, мудрець Адіше, Хто із богів вселенських найсильніший? - А найсильніший з них, адепте, власне - Той, хто себе готовий на вівтар покласти!
2021-01-12 06:02:18
6
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Andrii Katiuzhynskyi
Дякую, радий, що сподобалося!
Відповісти
2021-01-12 09:17:54
Подобається
Andrii Katiuzhynskyi
Вже зроблено, пані:-)
Відповісти
2021-01-12 09:19:34
Подобається
Інші вірші поета
Зашморг В той день, коли весна лунатиме усюди Турбує нас: що ми по собі лишим Що не так з цим світом?
Інші поети
GannMorgana
@GannMorgana
Princess Girl
@Princess_life
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11979
Печаль прячется в словах
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
4360